Архіви позначок: кидки кубиків

Список помилок ведучого, № 2: кидки до неминучої невдачі

Я грав у науково-фантастичну гру, і мій хакер хотів встановити аварійний перемикач за принципом «відпусти — спрацює» на системах життєзабезпечення космічної станції. Коли бійці почали штурм, я мав його активувати. Ведучий попросив кидок на встановлення, потім — щораунду для підтримання і ще один — щоб застосувати вже успішно встановлений перемикач.

Зрештою, після нескінченної низки перевірок, я неминуче провалився.

Облишмо навіть те, що ведучий не зрозумів, як працює такий перемикач. Наслідок цього підходу для гри серйозний: група швидко засвоїла, що планувати взагалі не варто. Імпровізована дія вирішувалася б одним кидком і мала шанс на успіх. Справжній план лише спричиняв численні кидки, аж поки він не провалиться.

Розв’язок простий: один кидок на спробу. Нехай персонаж один раз перевірить навичку, і результат визначить успіх чи невдачу всієї справи.

Інший варіант — складна перевірка навички: кілька кидків, доки не буде досягнуто X успіхів. У системах із пулами кубиків це часто виглядає особливо вдало. Якщо вам потрібні кілька перевірок, така структура дозволяє їх провести, не зводячи всю спробу до одного результату «усе або нічого».

Помилка № 2.1: безглузді невдачі

Зворотний бік кидків до невдачі — беззмістовні кидки, аж поки не пощастить. Наприклад, персонажам треба відімкнути двері. Час не обмежений, наслідків невдачі немає, але ведучий раз у раз просить кидати, доки вони не досягнуть успіху.

Один із способів — механіка на кшталт «Взяти 20»: якщо згодом це вдасться, припустімо, що персонажі таки впораються, і рушаймо далі. Принцип одного кидка на спробу також допомагає, але дає протилежний результат: провал перевірки «Відмикання замків» означає, що зараз і в такий спосіб персонажеві бракує вміння. Один кидок визначає його взаємодію з цим замком, доки обставини суттєво не зміняться.

Помилка № 2.2: забагато перевірок Пошуку

Схожа проблема виникає, коли багатокрокову дію ділять на надто багато окремих частин. Найгірший приклад, який я бачив, — ведучі, що надто буквально тлумачили правила Пошуку в третій редакції D&D. За ними обшук квадрата 5 на 5 футів потребує повної дії. Це корисний орієнтир у бою: скільки площі можна оглянути за раунд. Але деякі ведучі вирішили, що на кожен квадрат потрібна окрема перевірка Пошуку. Коридор завширшки 10 і завдовжки 40 футів вимагав шістнадцяти (!) кидків.

Це не кидки до неминучої невдачі: кожен квадрат справді окреме завдання. Невдача в першому не означає, що ви нічого не знайдете в другому. Але темп гри гине. А ще гравці перестають користуватися здібностями, які карають такою кількістю кидків.

Об’єднуйте перевірки в значущі частини. Обшук усієї кімнати чи навіть кількох кімнат — очевидний приклад. Якщо персонажі оглядають коридори під час руху, результат одного кидка діє, доки вони не ухвалять важливе рішення зайнятися чимось іншим або доки не виникне помітний наслідок — успіх чи невдача. Скажімо, вони знаходять пастку або потайні двері; або не знаходять, і пастка спрацьовує чи з пропущених дверей вириваються нападники.

Іноді гравець наполягає на багатьох перевірках. Він може теж спиратися на помилкове тлумачення правил — «кидати на кожні п’ять футів». Або використовувати позаігрове знання: «Я бачу поганий результат, тож нехай він стосується лише цієї ділянки; тепер кину ще раз». Часто людина намагається керувати ризиком: «Огляну лише маленький клаптик, щоб невдалий кидок мав менші наслідки». Це нелогічно, бо шанси знайти кожну небезпеку не змінюються, але люди так роблять.

Зазвичай відповідь проста: ні.

Виняток — рідкісний випадок, коли розтягнення механічного вирішення справді покращує темп. Як уповільнений кадр у фільмі, окремі маленькі напружені моменти можуть підсилити кризу й змусити всіх завмерти від очікування.

Це визначається відчуттям, а не точним правилом. Я вже мало не сказав, що обшук коридору ніколи не варто ділити на багато кидків. Але згадав, як у Tomb of Horrors я підтримав гравця, який хотів оглянути окремо кожен дюйм: така механіка ідеально передавала параною й жах групи.

Коли повторні кидки доречні

Не кожна низка кидків із єдиним підсумком є кидками до неминучої невдачі. Ми вже бачили, що кожна перевірка може бути окремим значущим досягненням. Бій також не є таким випадком, хоча складається з багатьох кидків і завершується одним результатом — життям чи смертю.

Кидки до невдачі іноді можуть бути свідомим добрим вибором, якщо поразка неминуча, а цікаве питання — як довго персонаж зможе її відстрочити. Скільки він протримається при тямі у вакуумі? Як довго стримуватиме двері, які з іншого боку ламають перевертні?

Далі: № 3 — зволікання з визначенням результату.

Джерело. Перекладач: ДН.

Рішення на практиці: перевірки Сприйняття

Залишити відповідь

Рішення на практиці: перевірки Сприйняття

Можливо, за винятком бойових перевірок, перевірки на кшталт Сприйняття — найпоширеніші в рольових іграх. Що бачать персонажі й коли саме вони це бачать?

Попри поширеність — а може, саме через неї — такі перевірки створюють несподівані труднощі для багатьох ведучих. Способи їх застосування можуть викликати запеклі суперечки: прихильники одного способу часом щиро вважають тих, хто користується іншим, єретиками, які псують власні кампанії. Я не жартую.

Спершу уточнімо предмет розмови. Загалом перевірки Сприйняття можна поділити на дві категорії: активні — що персонаж помічає, коли свідомо намагається щось спостерігати, — та пасивні — що він помічає мимохідь або займаючись іншими справами.

Активні перевірки здебільшого не становлять труднощів: гравець оголошує намір і спосіб дії, після чого визначають результат. Можна посперечатися про приховані й відкриті ставки чи значення складності, але в основі їх розв’язують так само, як більшість інших завдань.

З пасивними перевірками складніше. Вони за своєю природою створюють важливе позаігрове знання: гравець довідується про щось, чого персонаж не знає. Адже перевірка визначає, чи усвідомлює персонаж існування чогось. Та сама її поява вже повідомляє гравцеві, що є щось, про що персонаж принаймні може не знати.

Це проблема з кількох причин:

Навіть коли перевірка вдалася, розрив між досвідом гравця й персонажа може погіршувати гру.
Несподіванка втрачає силу. Раптовий переляк не такий дієвий, коли його очікуєш.
Гравці можуть скористатися позаігровим знанням і діяти на підставі самого факту перевірки.
Навіть якщо гравець намагається цього не робити, знання ускладнює вибір: додає сумнівів і потребу постійно себе перевіряти. Можливо, він і так поводився б обережніше біля дверей попереду, навіть якби ведучий не попросив перевірити Сприйняття, щойно він їх побачив. Але чи може він бути певен? А що подумають інші гравці про його вибір?

Щоб уникнути цих проблем, ведучі придумали особливі способи проводити пасивні перевірки Сприйняття. Коротко розгляньмо головні.

Кидає гравець

Перший спосіб — просто попросити гравця пройти пасивну перевірку Сприйняття.

Переваги. Інші перевірки навичок зазвичай проводять так само, тому спосіб послідовний.

Недоліки. З’являється описане вище позаігрове знання.

Кидає ведучий

Просте рішення: ведучий робить перевірку потай.

Переваги. Гравець не знає, що перевірку взагалі зробили, тож не отримує позаігрової інформації.

Недоліки. Ведучому доводиться відстежувати потрібні показники навичок усіх персонажів. Робити це точно важко, особливо якщо в системі багато навичок спостереження, підсилень, спорядження або тимчасових здібностей, що змінюють бонуси. У деяких системах це навіть неможливо: гравці можуть мати ресурси чи здібності з обмеженим використанням, які вплинули б на результат.

Навіть якщо ведучий проведе все без помилок, гравці зазвичай більше довіряють перевіркам, які зробили самі. «Як це на нас влаштували засідку? Хіба я не можу перевірити, чи помітив їх? Ти врахував мої +3 на виявлення кіборгів?»

Крім того, це забирає час: одній людині зазвичай довше зробити п’ять перевірок, ніж п’ятьом по одній. Може постраждати й темп: гравці залучені до дії, коли самі визначають результат, а поки ведучий кидає кубики за ширмою, вони лише чекають.

Порівняння зі сталим значенням

Замість кидків пасивне Сприйняття персонажа можна виразити сталим числом і без кубиків порівнювати його зі складністю перевірки.

Переваги. Це усуває частину проблем прихованого кидка ведучого. Спосіб навіть заощаджує час, а отже, зазвичай не створює проблем із темпом.

Недоліки. Багато проблем залишаються, зокрема потреба відстежувати показники навичок персонажів.

Ще важливіше, що на практиці цей спосіб перетворює пасивні перевірки Сприйняття на одноосібні рішення ведучого. Ведучий швидко запам’ятає найвищий показник пасивного Сприйняття в групі. Встановлюючи цільове число, він фактично вирішує, чи буде воно вищим або нижчим за відомий показник. Самі по собі рішення ведучого цілком допустимі. Але тут виходить удавана механіка з додатковим обліком, єдина мета якого, здається, — замаскувати рішення ведучого. Якщо ви хочете діяти саме так, на мою думку, простіше відкинути зайві клопоти й ухвалювати рішення прямо.

Дії з невизначеним результатом

Як ми вже говорили в «Мистецтві рішень», можна скористатися способом із Traveller 2300. І гравець, і ведучий окремо проходять перевірку, а поєднання результатів дає неправду, частину правди або всю правду.

Переваги. Гравець не може певно вивести результат із власного кидка, тому частина позаігрового знання залишається прихованою. Ведучому також не треба відстежувати показники Сприйняття персонажів: він може запитати їх у момент перевірки.

Недоліки. Спосіб забирає більше часу, особливо якщо пасивну перевірку проходить кожен у групі. Уже саме порівняння п’яти пар результатів доволі трудомістке. А коли різні персонажі одночасно отримують різні відомості з усього спектра можливих результатів, виникає плутанина. Можливо, нехай усі зроблять кидок, а потім ведучий порівняє свій прихований результат лише з найкращим результатом гравця, щоб визначити, що помітила вся група?

До частини 2: «Гобелен Сприйняття»

Джерело. Перекладач: ДН.

Додаток до «Мистецтва рішень»: один кидок на Зірці Смерті

Залишити відповідь

Додаток до «Мистецтва рішень»: один кидок на Зірці Смерті

Ган Соло: Нас захопив притягальний промінь. Він затягує нас усередину.

Люк: Ти ж мусиш щось зробити.

Ган Соло: Нічого не можу зробити, малий. Двигуни на повну. Доведеться їх вимкнути. Але без бою вони мене не візьмуть.

Обі-Ван: Перемогти ти не зможеш. Але є й інші можливості, крім бою.

Група вирішує зробити перевірку Скритності, щоб сховатися від імперців. Ган Соло проходить її за всю групу з бонусом від контрабандних відсіків на «Соколі». Штурмовики обшукують корабель, але їхня перевірка Сприйняття програє перевірці Скритності. Імперський лейтенант перевіряє корабельні журнали, проте результат Скритності продовжує діяти, а його перевірка роботи з комп’ютером виявляється недостатньою. Тож журнали показують, що корабель покинули невдовзі після зльоту.

Дарт Вейдер наказує викликати групу сканування. До її прибуття персонажі виходять із контрабандних відсіків. Вони втрачають цей бонус до Скритності, але сам результат перевірки продовжує діяти й дозволяє влаштувати засідку на групу сканування, коли та заходить на борт. Персонажі забирають їхні однострої, отримуючи бонус маскування до результату Скритності.

Тут, однак, виникає точка невизначеності: оператори пункту керування намагаються зв’язатися з TK-421 по рації. Персонажі вирішують зробити перевірку Обману, щоб переконати їх, ніби рація несправна. Перевірка вдала — оператор навіть відчиняє пункт керування.

Виникає коротка перерва: Чубакка й Ган долають операторів, а R2-D2 зламує імперську мережу, щоб дізнатися, де розташовано притягальний промінь.

Обі-Ван відділяється від решти групи, щоб вимкнути промінь. Перевірка Скритності Гана далі діє для групи, але Обі-Ван тепер сам, тому ведучий просить його зробити окрему перевірку Скритності. Її результат теж діятиме надалі.

Продовжуючи злам, R2-D2 з’ясовує, що принцесу Лею утримують у тюремному блоці й незабаром стратять. Люк переконує Гана допомогти врятувати Лею. Щоб підвищити шанси дістатися туди непоміченими, вони й далі вдають штурмовиків, які ведуть Чубакку як в’язня. Це те саме маскування, яке вони застосували раніше, тож результат перевірки Маскування продовжує діяти й давати бонус до Скритності.

Цього результату легко вистачає, щоб пройти коридорами Зірки Смерті. Ведучий додає ускладнення: до них у ліфт заходить хтось іще. Та Ган віднаджує його, натякнувши, що в’язень надто небезпечний.

Персонажі прибувають до тюремного блока. Ведучий робить перевірку Сприйняття, можливо дві, за чергового вартового. Скритність групи ще працює, а от результату Маскування вже недостатньо. Вартовий підозрює їх. Це нова точка невизначеності, але цього разу вони провалюють перевірку Обману: «Переведення в’язня з блока 1138». Вартовий збирається перевірити їхню розповідь.

Бій! Усюди лазерні постріли!

Але бій породжує нову точку невизначеності: спрацювала тривога, і хтось викликає їх, щоб дізнатися, у чому річ. Ган знову пробує пройти перевірку Обману — і знову провалює. Результат Скритності більше не діє: «Зараз у нас будуть гості!»

Люк відчиняє двері камери. Принцеса Лея прокидається, робить перевірку Сприйняття проти досі чинного результату Маскування й досягає успіху. «Ти не закороткий для штурмовика?»

Люк знімає шолом. У цей момент результат Маскування теж припиняє діяти: персонажі змінили підхід.

Натомість перевірка Зламу R2-D2 та перевірка Скритності Обі-Вана й далі спокійно діють.

Мистецтво рішень: один кидок визначає результат

Джерело. Перекладач: ДН.

Мистецтво рішень, частина 15: планування

Залишити відповідь

Мистецтво рішень, частина 15: планування

До частини 1

Уявіть дві ситуації. Перша:

Гравець: Хочу зламати центральний комп’ютер «Лайтеккас».

Ведучий: Зроби перевірку Зламу з Класом Складності 20.

І друга:

Гравець: Гаразд, я звабив секретарку й вивідав облікові дані, а Сюзі прокралася всередину та встановила підробний маршрутизатор, який дасть нам віддалений доступ. Тепер зламаємо центральний комп’ютер «Лайтеккас»!

Ведучий: Зроби перевірку Зламу з Класом Складності 20.

Якщо звести обидві ситуації до головного, відразу видно, що щось пішло не так. Та коли окремі дії розтягнуті на кілька хвилин гри, чимало ведучих потрапляють у цю пастку. Стає ще гірше, якщо невдача перевірки Зваблення або Скритності може зірвати всю спробу злому. Тоді кидки до першої невдачі роблять продуманий, хитромудрий план менш імовірним шляхом до успіху, ніж цілковита відсутність плану.

Так чи інакше, гравців це безнадійно розчарує, і невдовзі вони взагалі перестануть планувати. Навіщо докладати зусиль, якщо їхні дії нічого не дають або, ще гірше, шкодять? Якщо нічого не змінити, гра стане пласкою й одноманітною. Гравці поступово втратять інтерес і до неї загалом.

Складання планів

Я не знаю, які саме плани вигадують ваші гравці — у цьому й цікавинка! Вони можуть бути простими й очевидними або ж приголомшливо складними пристроями Голдберга. Але якщо гравці придумали добрий план, порівняно зі звичайним чи прямолінійним підходом він повинен на рівні механіки робити одну або кілька таких речей:

Зменшувати кількість потрібних кидків, зокрема кількість персонажів, які мають кидати кубики.
Усувати потребу в кидках узагалі.
Збільшувати кількість кидків, але не загальну кількість успіхів, потрібних для всіх цих кидків.
Знижувати складність кидків.
Давати бонус до кидків.
Змінювати навичку чи здібність, яку перевіряють, бажано на ту, в якій персонаж кращий.
Зменшувати можливі наслідки невдалого кидка або змінювати їх.
Поліпшувати можливі наслідки вдалого кидка.

По суті, це особливий випадок принципу, за яким знання гравця можуть переважити вміння персонажа. Гравець доклав зусиль, складаючи план, і рішення ведучого має це враховувати.

Поради щодо планування

Часто корисно прямо пояснити, яку перевагу план дав персонажам.

Гравець: Гаразд, я звабив секретарку й вивідав облікові дані, а Сюзі прокралася всередину та встановила підробний маршрутизатор для віддаленого доступу. Зламаємо центральний комп’ютер «Лайтеккас»!

Ведучий: Зроби перевірку Зламу з Класом Складності 12.

Порівняно з попереднім прикладом, де Клас Складності дорівнював 20, ретельне планування дало величезну перевагу. Але якщо гравці не знають початкової складності, їм може здатися, що план був марним.

Ведучий: Викрадені облікові дані й точка доступу Wi-Fi знижують Клас Складності перевірки Зламу на 4 кожна. Тож зроби перевірку з Класом Складності 12.

Розуміючи користь своїх дій, гравці й надалі шукатимуть можливостей змінити шанси на свою користь.

А якщо персонажі склали поганий план? Чи мусите ви все одно винагороджувати їх за наведеними вище правилами? Зовсім ні. «Так, я розумію: ви думали, що, увімкнувши пожежні зрошувачі в серверній, полегшите злам мережі. Але сервери вимкнулися, тож тепер у вас узагалі немає способу провести перевірку Зламу».

Так само план може піти шкереберть. Наприклад, провал перевірки Зваблення може спричинити безліч ускладнень або навіть повністю зірвати задум, якщо успіх цієї перевірки дав би справді значущу перевагу. Це не «кидки до першої невдачі», а ризик. У фільмі *Sneakers* часткова невдача перевірки Зваблення дає персонажам доступ до перепустки програміста, але він здогадується, що відбувається, і здіймає тривогу посеред пограбування.

Планування бою

Тактичне планування бою загалом підпорядковується тим самим принципам. Але в бою є окреме питання, за яким треба стежити: економіка дій.

Якщо план передбачає підготовчу чи допоміжну дію — чи то особливий трюк, чи узгоджені дії з іншими персонажами, — можлива користь від неї має перевищувати користь від звичайної атаки. Іншими словами, врахуйте всю ціну плану, зокрема втрачену можливість зробити щось інше, і переконайтеся, що винагорода більша. Інакше не дивуйтеся, коли гравці повернуться до «Б’ю його мечем».

На жаль, знайти такий баланс досить важко, особливо коли треба на ходу оцінити щойно вигаданий гравцями план. Більшість рольових ігор не допомагає з цим, хоча деякі таки допомагають. Тому я користуюся кількома орієнтирами.

По-перше, якщо ситуація разова, я схиляюся до сильнішої винагороди. Нехай план краще буде справді корисним. Навіть якщо я помилюся, це лише одноразова перевага, а не кінець світу. Натомість, якщо підготовку легко повторити в кожному бою, слід бути обачнішим, щоб прийом не став надто вигідним і через це нудним.

По-друге, замість того щоб вимагати окремої дії для перевірки, включіть її до вже наявної дії. Тоді треба врівноважити користь лише з підвищеним ризиком невдачі через додаткову перевірку. Це набагато простіше.

Наприклад, ви граєте в систему, яка зазвичай не враховує бонус за обхід із флангу, але гравець хоче зайти ворогові збоку, щоб допомогти атаці іншого персонажа. Якби ви змусили його замість звичайної атаки витратити окрему дію на обхід, перевага для союзника мала б перевищити можливу шкоду від втраченої атаки. А от дозволити йому отримати штраф до власної атаки, щоб дати союзникові бонус, набагато легше збалансувати.

Альтернатива: якщо персонаж витрачає дію лише на підготовку, успішна підготовка має давати щонайменше повноцінну додаткову дію — йому самому згодом або іншому персонажеві. Чомусь це часто здається «надто щедрим». У деяких системах і ситуаціях обмін різних типів дій не збалансований, тож я не стверджую, що будь-яка підготовка має давати необмежену перевагу. Проте пам’ятайте: навіть якщо йдеться про ту саму дію, її перенесення з моменту підготовки на пізніший момент отримання вигоди вже є недоліком. Щоправда, його може врівноважити можливість поєднати кілька дій.

Подальше читання

Джерело. Перекладач: ДН.

Мистецтво рішень, частина 13: приховані й відкриті ставки

Залишити відповідь

Мистецтво рішень, частина 13: приховані й відкриті ставки

До частини 1

З питанням прихованої та відкритої складності пов’язане інше: приховані й відкриті ставки. Іншими словами, чи знають гравці, навіщо кидають кубики.

Здебільшого ставки очевидні: якщо ви намагаєтеся перестрибнути ущелину, кидок визначає, чи вдалося це. Але в деяких перевірках дії це не так. Якщо ведучий просить зробити перевірку Сприйняття, коли персонажі йдуть джунглями, гравці не обов’язково знають, чи потрібно помітити представника племені в засідці, схований скарб, небезпечну ділянку місцевості або щось зовсім інше.

Перевірки Сприйняття, мабуть, найпоширеніший приклад: вони буквально визначають, чи персонаж усвідомлює існування чогось. Але цей принцип можна застосувати до інших перевірок і механік реакції. Попросити зробити рятівний кидок проти непомітної загрози або невідомого заклинання, перш ніж пояснювати наслідки невдачі, — чудовий спосіб посилити напругу за столом, особливо якщо це радше виняток, ніж правило.

Іноді я так само вчиняю з перевірками здорового глузду в *Call of Cthulhu*, перевірками стійкості в *Trail of Cthulhu* та подібними механіками. Спочатку прошу зробити перевірку — її величина в Trail of Cthulhu може натякати, наскільки кепські справи, — а потім описую потойбічний жах. Гравці відразу реагують відповідно до того, чи провалив персонаж перевірку й наскільки сильно.

Можливість одразу зануритися в опис, заздалегідь визначивши механічний результат, який зазвичай визначали б після нього, — одна з причин, чому я також кидаю ініціативу наприкінці кожної зустрічі й зберігаю результат для наступного разу.

Утім, у таких перевірок є пастка: ви не можете скористатися тим, що гравець добре знає свого персонажа. Якщо попросите його зробити рятівний кидок проти вогняної кулі, він радше згадає про власний бонус +2 до рятівних кидків проти вогню, ніж ви. Якщо ви забудете, пізніше доведеться повертатися до механічного визначення результату, і несподіване відкриття втратить силу.

Беззмістовні кидки

Приховані ставки відкривають можливість для ще одного прийому: беззмістовних кидків.

Загалом вони бувають двох видів. Перший — кидати кубики за ширмою тільки заради звуку. Це може бути корисним для відвертання уваги, але зараз я говорю переважно не про це.

Другий — просити гравців робити перевірки, результат яких нічого не означає.

Ми вже встановили, що кубики слід кидати лише тоді, коли можлива невдача цікава, значуща або і те, і те. В іншому разі кидок не потрібен. Здавалося б, отже, беззмістовних кидків не слід робити ніколи.

Але є виняток. Ви кидаєте кубики, лише якщо невдача має значення чи викликає інтерес, проте іноді це потрібно зробити, бо персонаж вважає, що вона може мати значення. Відмова від кидка тоді розкрила б інформацію, якої персонаж не має.

Очевидний приклад — пошук пастки, якої немає.

Парадоксально, але беззмістовний кидок зазвичай потрібен не заради нього самого. Він підсилює значущі кидки того самого типу. Здавалося б, нічого страшного в такому обміні немає:

Гравець: Я шукаю пастки в коридорі.

Ведучий: У коридорі пасток немає.

Це навіть видається логічним наслідком наших принципів. Ведучий за замовчуванням відповідає «так»: персонаж успішно обшукав коридор і з’ясував, що пасток немає. Не дайте слову «немає» в репліці ведучого вас збити. Але якщо так повторити з десяток разів, а потім відбудеться ось що:

Гравець: Я шукаю пастки в коридорі.

Ведучий: Гаразд, зроби перевірку пошуку.

Гравець ще до кидка знатиме, що в цьому коридорі є пастка. Звичний спосіб дій ведучого відкрив позаігрове знання, якого персонаж не має.

Іноді такого знання не уникнути, хоча тут це можливо. Іноді воно бажане, хоча тут нічого корисного не дає. Деякі гравці вважають, що воно нічого не змінить, але для тих, кому важливе занурення, різниця буде. За моїм досвідом, така ситуація майже нічого не дає і майже завжди щось забирає. Тому раджу робити беззмістовні кидки й уникати цих втрат.

Як користуватися беззмістовними кидками

Іноді цей ефект можна застосовувати свідомо, реагуючи на події за столом.

Наприклад, як я вже згадував у статті «Позаігрові спецефекти», я доволі часто прошу зробити перевірку Сприйняття, навіть якщо помічати нічого. Це приховує, які саме провали перевірок Сприйняття важливі, а ще може добре підсилити параною за столом.

Та головна причина в іншому: я виявив, що це найдієвіший спосіб повернути увагу гравців до ігрового світу, коли їх відволікли сторонні розмови. Здавалося б, «Гаразд, зосередьмося» мало б працювати не гірше, але мій досвід свідчить про інше. Якщо загально попросити людей зосередитися, вони починають певний «процес зосередження». Якщо ж дати їм конкретне завдання, увага повертається відразу.

Зрештою, звісно, усі мої гравці розуміють, що я часто даремно здіймаю тривогу такими перевірками. Та це не заважає прийому працювати. Досвідченіші герої вже не так лякаються уявних тіней, але спосіб усе ще діє.

І, звичайно, у небезпечному світі з випадковими зустрічами частина перевірок Сприйняття, якими ви повертаєте увагу до гри, аж ніяк не буде беззмістовною.

До частини 14

Джерело. Перекладач: ДН.

Мистецтво рішень, частина 10: місце кидка

Залишити відповідь

Мистецтво рішень, частина 10: місце кидка

До частини 1

Ми вже розглянули весь процес ухвалення рішення від початку до кінця. Тепер я хочу поговорити про кілька складніших прийомів — поради й хитрощі, які я вигадав або засвоїв за роки гри.

Почнемо з місця кидка. Це цінне поняття стосується того, на якому етапі визначення результату дії ви кидаєте кубики та що відбувається до і після кидка. Невдовзі розберемо його докладно, але спершу коротко поясню історію термінів, щоб усунути плутанину.

Основні принципи місця кидка вперше сформулював Рон Едвардс. Він запропонував терміни «кидок посередині» та «кидок наприкінці» для опису прийомів, які десятиліттями застосовували в нашому захопленні, особливо їх не аналізуючи. Терміни були корисними й прижилися. Проте через кілька років Едвардс вирішив переозначити їх, бо дійшов висновку, що вони насправді не мають стосунку до механіки, хоча вона буквально згадується в їхніх назвах. Приблизно тоді ж він оголосив, що «кидка на початку» не існує — і, як ми побачимо, теж помилився. У результаті виникла страшенна плутанина. Оскільки терміни запровадив саме Едвардс, його пізніші твердження мали значний вплив. Люди намагалися виправити створені ним проблеми різними уточненнями — зокрема, якщо пошукати, можна натрапити на вислів «із зубами» — але це лише посилило плутанину й розмило значення термінів.

Через таку плутанину мені довелося вирішити, чи відмовитися від цих термінів і вигадати інші для тих самих понять, чи просто пояснити, чому пізніші твердження варто відкинути. Після довгих роздумів я вирішив, що поняття «місце кидка» надто інтуїтивно зрозуміле, щоб його позбутися. Тож я залишаю його — а ви отримали цей вступ про причини мого вибору.

І ще одне: коли я кажу «кидок» чи «кинути кубики», це скорочення для будь-якого способу визначити результат дії. Ці поняття найкраще працюють із механічним визначенням результату, незалежно від того, чи потрібні для нього кубики, але дещо застосовні й на спектрі одноосібних рішень ведучого.

Кидок наприкінці

Здається, саме до кидка наприкінці більшість ведучих і груп вдається за замовчуванням. Не знаю, чи це справді найпростіший і найзрозуміліший підхід, чи лише спадок механіки D&D, що походить від воєнних ігор: до знайомого підходу легше звикнути. За кидка наприкінці ви:

Визначаєте спосіб дії.
Робите кидок.
Описуєте результат.

Ви кажете: «Хочу вистрілити в блейдраннера!» — це визначення наміру. Робите кидок атаки — це визначення результату випадком. Механічний результат показує, чи досягнуто наміру: влучили ви в ціль або промахнулися. Тепер можна описати підсумок.

Кидок на початку

За цього прийому ви спочатку запитуєте механіку, що відбувається, а потім на основі її результату вирішуєте, як діятимете. Інакше кажучи, механічне визначення результату стоїть між оголошенням наміру й визначенням способу дії.

Зазначте намір або отримайте поштовх для реакції.
Зробіть кидок.
Визначте спосіб дії.
Опишіть результат.

За кидка наприкінці гравець спирається на вміння персонажа, щоб з’ясувати, чи вдасться запропонований спосіб дії. За кидка на початку він спирається на вміння персонажа, щоб з’ясувати, який спосіб той обрав би для досягнення загального наміру.

Це може бути корисно в соціальній сцені. Ви оголошуєте намір: «Хочу переконати герцога дати нам військо», проходите перевірку Дипломатії, а потім з огляду на її результат вирішуєте, як відіграти розмову.

Кидок на початку часто застосовують для механіки особистості: перевірка здорового глузду показує, як ви зреагуєте на чудовисько, а перевірка рішучості — чи встоїте перед спокусою. Якщо не встоїте, це визначить, як ви відіграєте наступну дію: втечете в жаху чи відвернетеся від наполегливих поцілунків пані Тіні.

Я також часто бачу, як гравці роблять перевірку Інтелекту, щоб дізнатися, чи вистачило б їхньому персонажеві розуму додуматися до щойно висловленої ідеї. Якщо перевірка провалиться, вони нею не поділяться.

Кидок посередині

Кидок посередині означає, що перша перевірка дії визначає початковий напрямок спроби, але потім гравець або персонаж отримує ще один вибір, здатний вплинути на остаточний результат. Наприклад, перевірка для соціальної зустрічі показала, що ви справили погане перше враження. Тоді у вас з’являється нагода виправити ситуацію. Або просто застрелити співрозмовника: «Однаково розмова була нудна».

По суті, кидок посередині додає нову точку ухвалення рішення в сам процес визначення результату:

Визначте спосіб дії.
Зробіть кидок.
Прийміть додаткове рішення.
За потреби зробіть другий кидок.
Опишіть результат.

Іноді таку точку вибору вбудовано безпосередньо в механіку. Простий і поширений приклад — використання очок долі. У Apocalypse World є низка «ходів», для яких кидають 2к6. Серед можливих результатів є діапазон невдачі, діапазон успіху й проміжний діапазон, у якому персонаж гравця має зробити додатковий вибір між наслідками та/або частковими успіхами.

До речі, про частковий успіх: ведучий часто може визначити його результат, попросивши гравця відповісти на вибір, що виникає посередині дії. Цей прийом працює й в інших ситуаціях. Наприклад, після успішної перевірки ухилення ведучий запитує: «Ти хочеш пірнути у двері праворуч чи сховатися за дерев’яним ящиком ліворуч?»

Для додаткового рішення не завжди потрібна ще одна перевірка. Хоч би куди персонаж пірнув — у двері чи за ящик — він автоматично досягає успіху: ведучий відповідає «так» за замовчуванням. Утім, варіанти можуть вимагати додаткового визначення механікою, і саме вид потрібної перевірки може бути головною відмінністю між ними. Можливо й так, що перевірка потрібна лише для частини варіантів: зачинені двері треба вибити перевіркою Сили, а за ящиками можна сховатися автоматично.

Звісно, варіанти не обов’язково має вигадувати ведучий. «Гаразд, ти успішно ухилився. Де хочеш сховатися від кулеметної черги?»

Багатоетапне визначення результату

Принципи кидка посередині можна поширити на кілька точок вибору. Це відкриває різні способи багатоетапного визначення результату.

За моїм досвідом, у проєктуванні механік цю сферу досліджено слабко. Мабуть, найвідоміший приклад — випробування навичок у четвертій редакції D&D. Вони були настільки невдалими, що розробникам довелося кілька разів повністю переписувати механіку вже в перші тижні після виходу гри — і навіть це не усунуло проблем.

Системам із набором кубиків щастило дещо більше. Підрахунок різної кількості успіхів у кожному наборі дає просту механіку складної перевірки навички: продовжуйте перевірки, доки не наберете потрібної кількості успіхів.

Як і Apocalypse World, інші ігри почали створювати окремі механіки на основі кидка посередині. На мою думку, тут є чималий потенціал для конкретніших механік багатоетапного визначення результату, особливо якщо точки вибору отримують і ті, хто протистоїть персонажам, які виконують багатоетапну дію.

Та я відволікся.

Чим багатоетапне визначення результату відрізняється від звичайної послідовності окремих дій? Тут є один спільний намір, і кожен етап наближає нас до його остаточного результату — через різні способи дії або через окремі кроки одного способу.

Як використовувати місце кидка

За роки я напрочуд часто бачив переконання, ніби існує тільки один правильний спосіб обрати місце кидка. Мені це видається безглуздим: найкраще місце залежить і від типу дії, і від обставин, у яких її виконують. Навіть люди, які не знають цих термінів, часто вільно переходять від одного підходу до іншого, покладаючись на відчуття моменту.

Перевага кидка наприкінці — простота: ви ставите системі запитання й отримуєте відповідь.

Кидок на початку дає результат механіки як відправну точку для імпровізації, яку можна розгорнути далі. Тому він особливо добре підходить для визначення результатів масштабніших дій. Що конкретніша й коротша дія, то незручніше застосувати цей прийом. Наприклад, якщо механіка визначає результат одного удару, кидок на початку здебільшого не стане у пригоді. Якщо ж вона визначає результат цілого бою або, скажімо, одного зіткнення на лицарському турнірі, за моїм досвідом, прийом корисніший.

Кидок посередині складніший, зате дає багатшу взаємодію між гравцем і механікою та ширший діапазон можливих результатів. Він також може зосередити увагу на дії й підкреслити, що саме вона важливіша за інші.

Для кожного підходу знайдеться місце. Як я вже зазначав, не завжди варто жорстко його визначати. Можливо, цього разу ви кинете кубики до відіграшу перемовин із герцогом, щоб побачити, як вони підуть, а наступного разу вже матимете «безвідмовну» ідею, як звабити герцогиню. Усі ці підходи корисні, щоб урізноманітнити гру за столом. Якщо ви помічаєте, що завжди кидаєте кубики лише в одному місці, потренуйтеся використовувати інші, доки не почуватиметеся з ними впевнено. Можна пограти в ігри, де місце кидка явно закладено в механіку, або просто кілька наступних сесій свідомо випробовувати певний підхід.

До частини 11

Джерело. Перекладач: ДН.

Мистецтво рішень, частина 9: опис результатів

Залишити відповідь

Мистецтво рішень, частина 9: опис результатів

До частини 1

Ми дійшли до кінця шляху: кубики кинуті, механіка визначила успіх чи невдачу.

Тепер ведучому потрібно описати результат — завершити цикл «художній світ — механіка», повернувши результат механіки до художнього світу.

Якщо дія вдалася, зазвичай треба відповісти на два головні запитання:

Як саме вдалося досягти наміру?
Чи виникли ускладнення, тобто ненавмисні побічні наслідки?

Якщо дія провалилася, запитання такі:

Як саме дія зазнала невдачі?
Які наслідки цієї невдачі?

Процес, про який ми говорили у статті про ворожіння в художньому світі, природно переходить у цей етап. Обмірковуючи різні ступені результату, ви вже уявляєте можливі наслідки дії. Зазвичай ці міркування можна просто перенести через механічне визначення результату.

Оповідь про події в ігровому світі, звісно, ближча до мистецтва, ніж до науки. Та під час опису результатів варто пам’ятати кілька загальних принципів.

Внутрішні та зовнішні чинники

Насамперед подумайте, чому вийшло саме так. Які чинники визначили результат?

На результат перевірки навички можуть впливати і внутрішні, і зовнішні чинники. Різниця — між ситуацією, коли персонаж не може відкрити сейф, бо йому бракує вміння, та ситуацією, коли в нього ламається несправна відмичка. Багато ведучих за замовчуванням звертаються лише до першого пояснення: персонаж провалив перевірку, отже винен сам персонаж. Але корисніше пам’ятати, що випадковість кубика моделює всю ситуацію, а не тільки коливання здібностей персонажа. Іноді перевірка Скритності провалюється тому, що вартовий завернув за ріг у найневдаліший момент. Перевірка стрибка — тому, що земля несподівано виявилася слизькою. І так далі.

Можна подивитися на це й інакше. На успіх чи невдачу кожної перевірки впливає безліч чинників. Деякі з них — зазвичай найважливіші для нас — відомі заздалегідь. Наприклад, у D&D нас завжди цікавить, чи захистить персонажа броня від удару, тому його Клас Захисту враховують у кидку атаки. Проте багато чинників не настільки важливі чи сталі, щоб відстежувати їх окремо. Ми покладаємося на випадкове число, яке враховує сукупний вплив усіх таких чинників на дію, а потім довіряємо ведучому витлумачити результат.

Наприклад, персонаж приходить до бібліотеки й проходить перевірку пошуку відомостей, щоб знайти певну інформацію. Перевірка провалюється. Ведучий вирішує: потрібної книжки в цій бібліотеці немає.

Декого це бентежить: якщо книжки немає, у персонажа від початку не було шансів успішно пройти перевірку. Але це хибне розуміння ситуації. Ніхто за столом не знав, що книжки немає, поки випадкове число разом із рішенням ведучого щодо значення результату не встановило цей факт через ворожіння в художньому світі. Наявність потрібної книжки — лише один із багатьох зовнішніх чинників, що можуть спричинити невдачу. Книжку могли видати іншому читачеві, поставити не на ту полицю, пошкодити; можливо, її взагалі ніколи не існувало. Ми не вважаємо кожен із цих чинників настільки важливим, щоб відстежувати його окремо чи моделювати механікою. Натомість усі вони абстрактно враховані випадковим числом.

А оскільки випадкове число охоплює ці чинники, ведучий має творчо розкрити їх, описуючи результат визначення дії.

А що, коли нам справді важливо, чи є конкретна книжка в конкретній бібліотеці? Тоді ведучий визначає це окремо: за повним переліком книжок бібліотеки, списком місць, де зберігається книжка, або, скажімо, випадковим відсотковим кидком. Після цього він прямо враховує встановлений факт під час визначення успіху перевірки — так само, як бонус від броні враховують у Класі Захисту. Наприклад, якщо ведучий знає, що у світі зберігся лише один примірник книжки і його немає в цій бібліотеці, перевірка пошуку відомостей автоматично зазнає невдачі. Але щойно зовнішній чинник визначено явно, він більше не належить до абстрактних чинників, які моделює кидок кубика.

Звісно, скільки б чинників ви не визначили явно, під час перевірки завжди залишаться й невраховані. Інакше ви взагалі не робили б перевірку: ви просто відповіли б «так» за замовчуванням або сказали б «ні». Якщо результат дії залежить від випадку, це саме по собі означає, що можуть вплинути чинники, дія яких невідома заздалегідь.

Чинники, що впливають на результат

Способів досягти успіху чи зазнати невдачі так само багато, як і можливих дій персонажів. Проте, описуючи результати, можна тримати в голові кілька поширених чинників.

Уміння. Найочевидніший чинник. Іноді вам вдається найкраща гра у житті, а іноді ви помиляєтеся й падаєте долілиць. На результат може впливати багато чого, але інколи персонаж досягає успіху просто тому, що він настільки вправний, або зазнає невдачі, бо йому бракує вміння.

Знання. Чи знайомий персонаж саме з цією моделлю сейфа? Чи бачить закономірності в шаховій партії? Іноді вирішальною стає саме потрібна дещиця інформації.

Сила. Буває, що успіх залежить від того, скільки сили доклали до спроби, а невдача — від того, що її забракло. Вартовий піднімає меч, щоб парирувати удар варварки, але та відкидає його могутнім замахом і розтрощує вартовому череп.

Точність. А інколи дія вдається завдяки точності виконання.

Умови довкілля. Слизька підлога. Лютий мороз. Замок, що заїдає. Підлога, яка прогинається під ногами. Купи смердючого сміття, що заважають замахнутися мечем.

Потрібний час. Скільки триває дія? Значний запас успіху може означати, що персонаж упорався швидше. Невдача ж може бути наслідком того, що дія забрала надто багато часу.

Удача. Іноді персонаж досягає успіху передусім тому, що йому пощастило. Меч велетня ось-ось зніс би йому голову, але відхилився, вдарившись об уламок, що падав. Персонаж уже зісковзував зі скелі на неминучу смерть, та вхопився за кущ — і його коріння дивом витримало.

Ціль. Чи це предмет, чи істота, яка активно протидіє персонажеві, ціль очевидно впливає на результат. Серед цілей трапляються напрочуд складні замки й довірливі вартові, що легко вірять брехні.

Сторонні. Окрім безпосередньої цілі дії, інші персонажі можуть допомогти спробі або завадити їй — свідомо чи випадково.

Інструменти. Ваші можливості залежать і від інструментів. Відмички ламаються, ельфійські клинки ковзають крізь щілини в обладунках, неякісні мікросхеми роблять комп’ютерну систему вразливою, а талісман від коханої людини може дати перевагу в магічному двобої.

Звісно, цей перелік не охоплює всіх чинників, які можуть вплинути на результат. Сподіваюся, він хоча б трохи надихне вас.

Ще 1999 року я написав для Pyramid Magazine статтю «Кубики долі», де механізував цей процес: у системі з набором кубиків кожен кубик отримував властивість, подібну до перелічених чинників. Якщо вам важко урізноманітнювати описи результатів, можете з нею ознайомитися.

Як зробити невдачу цікавою

Варто пам’ятати і про умову, за якої взагалі потрібне механічне визначення результату: невдача має бути цікавою, значущою або і тим, і тим. Іншими словами, вона повинна мати наслідки.

Тут може допомогти пояснення невдачі зовнішніми чинниками. Якщо персонаж дізнався в бібліотеці, що потрібна книжка зберігається лише в одному місці, його наступним кроком буде пошук способу дістатися до неї.

На практиці це означає, що невдача зазвичай не повинна повертати ситуацію до початкового стану. Вона не обов’язково має бути «невдачею, що веде вперед», але найчастіше краще, коли результат дії — успіх чи невдача — якось змінює ситуацію. У FATE цей підхід називають «звинувачувати обставини»: нова ситуація відкриває нові можливості, тож гра не застоюється і не заходить у глухий кут.

Це стосується і успіху, але, як я вже казав, успіх зазвичай сам про себе дбає: персонаж стає на крок ближче до мети. Заявлений намір майже завжди можна звести до «я хочу змінити поточну ситуацію», тож його здійснення автоматично її змінює.

Будьте лаконічні

Яскраві описи — це чудово, але якомога швидше повертайте хід гравцям.

Якщо ви зробили результат дії цікавим, надавши йому наслідків, то створили ситуацію, яка в ідеалі вимагає нової відповіді від персонажів гравців. Щойно окреслили нові обставини — дайте гравцям змогу відреагувати.

Опис від гравця

Замість того щоб самому описувати результат, ведучий може попросити зробити це гравця. Часто це той, чий персонаж виконує дію, але можна звернутися й до когось іншого за столом.

Наприклад: «Тебе помітили, коли ти намагався потай пробратися на територію маєтку. Хто саме?» Або: «Коли ти залазиш через дах, лунає гучний звук. Що це за звук і як ти його спричинив?»

Такі конкретні підказки для імпровізації зазвичай дієвіші за загальне «Як ти зазнав невдачі?»: вони скеровують відповідь гравця. Якщо попросити його домалювати картину, а не вручити порожнє полотно, менша ймовірність побачити у відповідь розгублений погляд.

У такому вигляді прийом дає гравцеві обмежений контроль над оповіддю. Тому він добре працює в оповідних іграх, де стає частиною ширшого набору способів розподілити цей контроль. У рольовій грі, натомість, я зазвичай вважав його проблемним: справжньої свободи впливати на оповідь гравці не отримують, бо перехопити контроль можуть лише з дозволу ведучого. Водночас їх час від часу змушують ставати авторами оповіді, хоча це може бути небажано й порушувати перебіг гри.

Тобто, якщо ви хочете дати гравцям такий контроль над оповіддю, можливо, краще грати в гру, спеціально для цього створену. Докладніше про це — у статті «Чого не слід робити ведучому, № 11: описи на вимогу».

Але цим можливості прийому не вичерпуються. Замість того щоб ставити гравця в позицію автора й просити описати, як зовнішній світ впливає на намір персонажа, можна використати механічний результат як відправну точку для імпровізації в самій сцені.

Це особливо корисно для соціальних сцен. Наприклад, замість того щоб спочатку відіграти всю спробу зваблення, а потім кинути кубики, щоб дізнатися, чи вдалася вона, можна спочатку провести перевірку зваблення, а вже тоді відіграти сцену з огляду на отриманий результат.

Тут ми, однак, переходимо до розмови про те, коли саме застосовувати випадковість у сцені. Цю тему розглянемо в наступній частині «Мистецтва рішень».

До частини 10

Джерело. Перекладач: ДН.

Мистецтво рішень, частина 8: один кидок визначає результат

Залишити відповідь

Мистецтво рішень, частина 8: один кидок визначає результат

Повернутися до першої частини.

Карусель — робота Бенксі

Неправильне застосування багатокрокового розв’язання дії призводить до проблеми, яку я називаю «кидати кубики до першої невдачі».

Найпоширеніший приклад — Скритність. Багато ведучих вимагають нової перевірки щоразу, коли персонаж пересувається чи зустрічає чергового супротивника. Якщо ймовірність успіху однієї перевірки Скритності становить 75%, після трьох перевірок шанс успіху всієї спроби падає до 42%, а після п’яти — до 23%. Перша ж невдача, звісно, завершує спробу залишитися непоміченим.

(Імовірність стає ще гіршою, якщо ведучий просить усіх персонажів кидати Скритність, усіх супротивників — Сприйняття, і достатньо хоча б однієї перевірки Сприйняття, вищої за одну перевірку Скритності, щоб усе зірвалося.)

Зрештою гравці просто перестануть намагатися діяти потай. Разом із цим зникне цілий набір тактик і все цікаве, що могло з них виникнути.

«Чому мої гравці завжди бездумно кидаються напролом?»

Можливо, тому, що ви не даєте їм вибору.

Один кидок визначає результат

Рішення — застосовувати принцип Let It Ride: нехай результат одного кидка діє протягом усієї спроби.

Коли персонаж береться за певну справу, зробіть одну перевірку й застосовуйте її результат надалі. Якщо він видирається на скелю, одна перевірка Лазіння визначає, чи досягне вершини, навіть якщо це займе кілька раундів, хвилин або годин. Якщо намір — «прокрастися через ворожу базу», одна перевірка Скритності визначає, наскільки непомітним він буде протягом усієї операції.

(Можлива відповідь: «Не надто непомітним, тож хтось, мабуть, тебе помітить». І це нормально.)

Продовжуйте взаємодію. Поширена помилка — після такої перевірки просто переказати всю спробу. Гравець хоче проникнути до табору орків. Ведучий просить перевірку Скритності, бачить успіх і каже: «Ти минаєш вартових по краю табору, доходиш до намету вождя й забираєш тіару».

Так можна зробити. Але перевага одного кидка в тому, що гравець і далі ухвалює змістовні рішення, поки результат перевірки діє. Якщо залишити кермо йому, він може вирішити знешкодити вартових або підслухати розмову біля намету й дізнатися про плани орків.

Ці рішення можуть вплинути на успіх. Якщо гравець обере шлях через краще захищену частину табору, початкового результату може не вистачити.

Мить невдачі. Як визначити, де саме під час довгої спроби сталася невдача?

Коли результат послідовно порівнюють із різними перешкодами — як перевірку Скритності з показниками кількох вартових, — це досить просто: персонажа помітить перший вартовий, чий результат перевищить його Скритність.

Але як бути з Лазінням на скелю? Якщо перевірка не вдалася, доки персонаж устиг піднятися?

(Звісно, спершу треба вирішити, що означає невдача: він падає? Мусить ухопитися, щоб не впасти? Застряг? Зрозумів, що не може дістатися вершини й повинен спуститися?)

Загалом є три підходи: обрати найцікавіший, на вашу думку, результат; визначити місце цілком випадково — наприклад, процентним кубиком з’ясувати висоту підйому або суму програшу в казино; або скористатися ступенем невдачі, щоб обчислити результат чи підказати рішення.

Точка невизначеності. Ще один прийом, який я розробив для тривалого результату, — точка невизначеності. Початковий успіх опинився під загрозою, але персонаж може врятувати його певною дією.

Вона може виникнути через невдалу початкову перевірку. Наприклад, персонаж пробирається до табору орків і зустрічає розвідника з достатньо високим Сприйняттям, щоб його помітити. Чи встигне персонаж знешкодити розвідника або зробити щось інше до підняття тривоги? Якщо потрібна механічна підказка, невеликий ступінь невдачі може приводити до точки невизначеності, а великий — одразу до катастрофи.

Але її може створити й побічна подія, що втручається в початкову перевірку з іншого боку. Уявіть аферу, на яку вже зроблено одну перевірку соціальної навички. Під час розмови з жертвою на розкішній вечірці ви помічаєте в іншому кінці зали людину, яку колись обдурили. Якщо вона вас побачить, ваше нове прикриття зруйнується. Чи вдасться пройти перевірку Скритності й лишитися непоміченим?

Точка невизначеності дозволяє додавати ускладнення, поки основна спроба триває. Подивіться будь-який фільм про пограбування, щоб побачити, чим це корисно.

Зауважте: ви ніколи не робите перевірку Скритності, щоб «утримати» результат Скритності, або перевірку соціальної навички, щоб утримати її ж результат. Якщо єдиний спосіб досягти успіху — знову спробувати прокрастися, це означає, що первісна спроба вже провалилася.

Кінець спроби. Коли одна спроба справді закінчується й починається нова? Невдача — очевидний випадок. Якщо персонажі не змогли прокрастися до табору орків, побилися з тими, хто їх помітив, а потім знову вирішили діяти потай, це нова спроба й потрібна нова перевірка.

Якщо невдачі не було, насамперед шукайте зміну підходу. Персонажі крадуться, вирішують напасти із засідки на орків, які їх не помітили, і вступають у великий ближній бій. Це теж кінець потайного підходу. Якщо згодом вони повернуться до нього, мабуть, слід знову перевірити Скритність.

(Це не те саме, що перервана спроба. Якщо персонажі піднімаються на гору й посеред шляху б’ються з єті, це не означає, що перевірка Лазіння для досягнення вершини провалилася або що персонажі змінили підхід. Бій лише перервав підйом; початковий результат Лазіння діє далі.)

Рідше ведучий може зважати на суттєву зміну обставин. Тут межа розмита: легко потрапити в пастку «Кожен новий вартовий — це зміна обставин, кидайте знову!» А це саме протилежне до нашої мети. Проте іноді стається щось настільки значне, що завдання фактично стає зовсім іншим.

Наприклад, персонажі пробираються табором орків, і раптом посеред нього величезний загін вогняних велетнів нападає на табір. Ведучий може вирішити, що «серед охопленого вогнем поля бою» — зовсім не те саме, що «в сонному таборі орків уночі», й потрібна нова перевірка.

(Можна також просто змінити початковий результат. Якщо під час зламування центрального комп’ютера кібердека персонажа підхопила небезпечний вірус, ведучий може застосувати штраф до вже отриманого результату, щоб відобразити несправність обладнання, замість вимагати нового кидка.)

Далі: чи досягнуто початкової мети? Якщо персонаж хотів звабити барона фон Ісбері й домігся цього, спроба завершилася. Тут можна вставити невдалий сексуальний жарт про початок наступного «заїзду». Якщо персонаж доліз до вершини гори, він подолав перешкоду. Тут можна вставити ще один невдалий жарт про «осідлану» вершину… Гаразд, зупинюся.

Подібним чином можна звернути увагу на значний орієнтир або здобуток. Тут також легко переборщити: «Минув кожного вартового — це вже досягнення, кидай знову!» Нас цікавлять досягнення, які пізніша невдача не може просто перекреслити.

Наприклад, замість однієї перевірки Лазіння на всю гору можна зробити окрему перевірку для досягнення кожного базового табору. За невдачі персонажам не доведеться спускатися до підніжжя — вони повернуться до попереднього табору. Отже, дістатися нового табору справді важливо.

Так само, проникнувши крізь зовнішню оборону ворожого комплексу й установивши пристрій віддаленого доступу на центральному комп’ютері, персонажі можуть зробити нову перевірку Скритності, щоб вийти непоміченими.

Кілька кроків чи один тривалий результат?

Ви могли помітити, що я запропонував і ділити один намір на кілька кроків, і охоплювати одним кидком великі відрізки часу. Чи не суперечить одне іншому?

Ні. Це різні інструменти для різних ефектів. Але як обрати потрібний?

Певною мірою це ще одна причина, чому ми говоримо про мистецтво рішень, а не про їхню блок-схему. Утім, ось кілька орієнтирів.

По-перше, за правильного багатокрокового розв’язання кожен вектор закінчується змістовним наслідком або вибором. Тривалий результат також може завершитися, коли персонажі обирають новий підхід чи досягають важливої віхи — тобто коли щось змінилося. Часто це два боки того самого прийому.

По-друге, якщо ви знову й знову просите ту саму перевірку навички, а будь-яка невдача фактично знищує всі попередні успіхи, щонайменше в дев’яти випадках із десяти краще покластися на один результат протягом усієї спроби.

(Виняток — перевірки витривалості: ситуації, де невдача зрештою неминуча, а питання лише в тому, як довго персонаж її відтягне. Скільки можна залишатися при тямі у вакуумі? Плисти крізь жахливу бурю? Витримувати хуртовину?)

Нарешті, зазвичай не помилитеся, якщо зведете вибір до простого запитання: що буде цікавіше за столом?

Додаток: один кидок на Зірці Смерті.

Перейти до частини 9.

Джерело.

Перекладач: ДН.

Мистецтво рішень, частина 6: ворожіння в художньому світі

Залишити відповідь

Мистецтво рішень, частина 6: ворожіння в художньому світі

Повернутися до першої частини.

Щур на ланцюгу — робота Бенксі

Багато ведучих звикли вважати, що перевірка навички має тільки два результати. Персонаж намагається досягти мети — і або досягає її, або зазнає невдачі: або проходить по натягнутому канату, або падає й гине.

Насправді, вирішуючи кинути кубики, ми говоримо: «Ця дія може завершитися по-різному. Разом з’ясуймо, що станеться». Це своєрідне ворожіння в художньому світі (fictional cleromancy): жереб визначає долю. Якщо ми дозволяємо тільки два результати, то обмежуємо можливості такого ворожіння.

Результати різного ступеня

Найпростіший спосіб відійти від пари «успіх / невдача» — призначити одне число складності, а потім тлумачити результат за тим, наскільки перевірка перевищила його або не дотягнула до нього. Дуже проста універсальна шкала:

Успіх.
Частковий успіх.
Часткова невдача.
Невдача.

У D&D для меж між ними можна взяти п’ять пунктів. Якщо результат перевищив Клас Складності менш ніж на 5, це частковий успіх. Якщо перевірка не вдалася, але результат не дотягнув до Класу Складності менш ніж на 5, це лише часткова невдача. За часткового результату персонаж не отримує всіх переваг повного успіху або всіх наслідків повної невдачі. Часто він також може виконати додаткові дії, щоб поліпшити результат.

Наприклад, персонаж хоче перестрибнути прірву. Ведучий призначає перевірку Стрибків із Класом Складності 15. Результат 20 (перевага в 5) означає, що персонаж легко перестрибнув і приземлився на протилежному боці. За результату 16 він досягне лише часткового успіху: наприклад, дістанеться іншого боку, але впаде долілиць.

Результат 12 (бракує 3) може означати, що персонаж трохи не долетів, але встиг ухопитися за край і тепер може підтягнутися. Лише за результату 10 або менше (бракує 5 чи більше) він безпорадно впаде в прірву.

Цю шкалу легко розширити. Простий приклад — кидки атаки в бою: перевищення цілі на 5 може дати +2 ушкодження, на 10 — +4 і так далі. Іноді самі поняття «успіх» та «невдача» взагалі зникають: лишається тільки питання, наскільки добре чи погано персонаж упорався.

Інший погляд на успіх різного ступеня: коли можливих результатів кілька, ведучий відображає їх кількома значеннями складності. Я часто застосовую це для перевірок Збирання інформації:

Клас Складності	Збирання інформації
10	Кілька місяців тому «Роберт» розпитував про каменярів і теслярів, які шукають роботу. Якщо когось знайшов, про це ніхто не знає.
15	«Роберт» намагався купити багато ртуті. Він зупинився десь на півночі Старого міста.
20	«Роберт» жив у «Зламаному місяці», але його давно ніхто не бачив.

Зауважте: це лише два способи описати те саме. Таблицю Збирання інформації можна переписати так:

Перевага над складністю	Збирання інформації
0	Кілька місяців тому «Роберт» розпитував про каменярів і теслярів, які шукають роботу. Якщо когось знайшов, про це ніхто не знає.
+5	«Роберт» намагався купити багато ртуті. Він зупинився десь на півночі Старого міста.
+10	«Роберт» жив у «Зламаному місяці», але його давно ніхто не бачив.

Перевірка простого успіху

Тепер, коли ми знаємо, що механіка може давати цілий спектр результатів, зробімо наступний крок: спектр не обов’язково має охоплювати всі крайнощі. Результати перевірки не мусять простягатися від «повного провалу» до «видатного успіху».

Особливо корисний прийом у Eclipse Phase називають перевіркою простого успіху. Ми заздалегідь приймаємо, що персонаж упорається. Питання лише в тому, скільки часу це займе або наскільки добрим буде результат.

Згадайте попереднє обговорення «взяти 1». У багатьох механіках простий успіх виникає математично: персонажу гарантовано вдасться дія за будь-якого кидка, тому кубики визначають лише якість успіху. Це видно й на таблицях Збирання інформації вище: результат 9 означає невдачу — нічого про так званого «Роберта» не дізналися. Але якщо персонаж має модифікатор Збирання інформації +9, певний успіх гарантовано. Він точно щось дізнається; питання лише в тому, скільки саме.

На практиці не завжди треба виправдовувати перевірку простого успіху обчисленнями. Можна просто вирішити: персонажі — фахівці, а в такому завданні для них немає значущого ризику невдачі. Тоді ми можемо або за замовчуванням сказати «так» й оголосити успіх, або звернутися до нашого ворожіння, щоб з’ясувати його ступінь.

(Теоретично можна говорити й про перевірки, де невдача гарантована, а кубики визначають лише її ступінь. Я ставлюся до цього обережно, бо такий підхід часто використовують, щоб примусово вести гравців за сюжетом. Утім, можна уявити персонажа, який свідомо обирає дію, заздалегідь знаючи, що успіх неможливий. Епічним прикладом у реальному світі є битва при Фермопілах.)

Невдача, що веде вперед

Ще один погляд на перевірку простого успіху — поняття невдачі, що веде вперед.

У найпростішому вигляді її майже не відрізнити від перевірки простого успіху: механічну невдачу в художньому світі описують як успіх з ускладненнями.

(Якщо відмінність і є, то в перевірці простого успіху ведучий ще до кидка вирішує, що невдача неможлива. У другому випадку він тлумачить уже отриманий результат механічної невдачі. На практиці межа досить розмита.)

Наприклад, Лукас зламує замок на дверях архівної кімнати й провалює перевірку. Ведучий вирішує, що двері він усе ж відчинив, але витратив забагато часу й нічний сторож його помітив. Або зламав відмичку. Або потрапив на камеру, і згодом вороги зможуть його вистежити.

Отже, відійшовши від простої пари «успіх / невдача», ви знайдете чимало корисних прийомів. Але щодо «невдачі, що веде вперед» я хочу додати кілька застережень: навколо цього терміна зібралися шкідливі уявлення.

По-перше, деякі гравці почали дивним чином обожнювати цей прийом і вимагати застосовувати його завжди. Здається, причина — переконання, що будь-яка невдача автоматично зупиняє сценарій. Класичний приклад: персонажі не знайшли підказку, і детективний сценарій завмер.

Проте Правило трьох підказок показує інше рішення: дайте кілька шляхів до мети. Потреба обходити перешкоди, створені невдачами, поведе вас у несподіваних напрямках. Якби ви не провалили спробу підкупити охоронців біля чорного входу, вам не довелося б дертися на стіни замку, лізти у вікно й закохуватися в принцесу, яку ви там зустріли.

Невдача часто стає початком найзахопливіших ситуацій і найпам’ятніших історій. Якщо зовсім прибрати її з гри, це не збагатить її, а збіднить. Подібно до примусового ведення за сюжетом, це хибний прийом, яким поспіхом латають іншу хибу.

До речі, про примусовий сюжет: друга велика проблема полягає в тому, що «невдачу, що веде вперед» часто використовують ведучі, які хочуть утримати персонажів на заздалегідь прокладеній доріжці. Можливо, звідси й походить назва: «вперед» означає напрямок запланованого сюжету.

Але жодна з цих проблем не властива самому поняттю. У своїй основі цей прийом корисний, і його варто мати серед інструментів ведучого.

Перейти до частини 7.

Джерело.

Перекладач: ДН.

Мистецтво рішень, частина 5: навичка та складність

Залишити відповідь

Мистецтво рішень, частина 5: навичка та складність

Повернутися до першої частини.

Ейнштейн із кубиками — робота Бенксі

Звертаючись до ігрової механіки, ми визнаємо, що результат дії може бути різним. У найпростішому випадку намір персонажа може здійснитися, а може й зазнати невдачі.

Але перш ніж брати кубики, подумаймо про можливу невдачу. Вона має бути цікавою, значущою або і тим, і іншим. Якщо ні, кубики не потрібні. Найочевидніший приклад — коли після невдачі можна просто спробувати ще раз:

Гравець: Намагаюся зламати замок.

Ведучий: Не вдалося. Що робиш?

Гравець: Пробую ще раз.

Ведучий: Не вдалося. Що робиш?

Гравець: Пробую ще раз.

Це своєрідний поріг для розв’язання дії механікою. Якщо він не пройдений — тобто невдача не цікава й не значуща, — поверніться до спектра рішень ведучого та згадайте правило «за замовчуванням — так».

(Успіх так само повинен бути цікавим або значущим. Зазвичай це не проблема: гравці не пропонуватимуть дій, у результаті яких не зацікавлені.)

Поширена помилка ведучих — вважати витрату ресурсів автоматично значущою. Найпростіший такий ресурс — час. Вони дивляться на приклад зі зламуванням замка й вирішують, що невдалі перевірки важливі, бо забирають час. Але цей час має справжнє значення тільки тоді, коли його втрата спричиняє наслідки: з’являються мандрівні чудовиська, наближається крайній термін, вороги за дверима встигають підготуватися тощо.

Точний спосіб перевірки дії, звісно, залежить від системи. Я не намагатимуся оглянути всі варіанти. Найчастіше потрібно обрати навичку й визначити складність.

Вибір навички

Визначити потрібну навичку зазвичай просто: кожна має опис, що окреслює її застосування. З’ясуйте, до якої з них належить задумана дія; найчастіше відповідь очевидна.

Іноді дія підпадає під кілька навичок. Загалом можна дозволити персонажу скористатися тією, яка для нього вигідніша. Виняток — якщо одна навичка стосується завдання меншою мірою. Системи по-різному розв’язують такі випадки, але перевірка альтернативної навички з невеликим штрафом зазвичай добре працює.

(Інший варіант — перевірка альтернативної навички, яка дає бонус до основної. А в третьому виданні D&D знання другої навички може просто давати бонус взаємодії без окремої перевірки.)

Особисто я віддаю перевагу системам, де описи навичок не надто перекриваються. Повністю уникнути перетинів не вдасться, але коли легко назвати конкретну перевірку, розв’язання дії відбувається швидше: не треба щоразу сперечатися, чи підходить певна навичка.

Особливо клопітно з навичками, які перекриваються й часто перевіряються «всліпу», наприклад Спостереженням для виявлення засідки. Гравець не знає, що саме перевіряється, отже не може запропонувати іншу навичку. Ведучий просить перевірку «Помітити бивнясту тварину», щоб побачити моржа, який їсть мізки, а виявляється, що персонаж значно краще володіє навичкою «Помітити хижих морських ссавців».

(Такої гри не існує. А мала б.)

Звісно, навички є не в кожній грі. У більшості інших систем ви застосовуєте ту саму процедуру до характеристик. У багатьох системах навички та характеристики — по суті, одне число «наскільки добре я вмію щось робити», назване по-різному. Хочете більше подробиць — розбиваєте його на пів дюжини характеристик; хочете ще більше — кожну характеристику на пів дюжини навичок.

Лише в системах, де навички вільно поєднуються з різними характеристиками, сама механіка справді змінюється. Але я відволікся.

Визначення складності

Є два основні способи:

Подивитися на перелік рівнів складності й обрати потрібний за описом або аналогією.
Почати зі складності «за замовчуванням» і змінити її відповідно до чинників, які впливають на завдання.

Деякі системи більше тяжіють до одного способу. Наприклад, системи d20 пропонують готові рівні: «Важке завдання має Клас Складності 20» або «Грізне — Клас Складності 25». У «Поклику Ктулху» зручніше змінювати базову складність: цільове число визначається значенням навички персонажа, а ведучий додає модифікатор.

Проте в будь-якій системі можна застосувати обидва прийоми — і на практиці ви, найімовірніше, поєднуватимете їх. У D&D, наприклад, легко почати з Класу Складності 15, а потім сказати: «Ішов дощ, каміння слизьке, отже підвищимо Клас Складності до 18».

Взяти 1, взяти 10, взяти 20

Оцінюючи складність, я користуюся ще трьома показниками. Назву їх термінами третього видання D&D: саме в цій системі моя думка про них уперше набула чіткості. Гравців четвертого чи п’ятого видання це може спантеличити, бо розробники там ухвалили дивне рішення щодо «пасивних» перевірок: словесний опис механіки не відповідає її математиці.

Доведеться це прийняти: я не збираюся підлаштовувати пояснення під недоліки невдало розробленої механіки.

Взяти 20. У D&D це означає результат, наче на к20 випало натуральне 20. Тобто найкращий можливий результат, на який здатен персонаж. Це застосовують у ситуаціях на кшталт прикладу із замком: персонаж може знову й знову пробувати, доки не досягне успіху, тому достатньо перевірити, чи вистачає результату «взяти 20».

Взяти 10. У D&D це можливо, коли на персонажа нічого не тисне. Результат відповідає середньому кидку, але за змістом означає рівень успіху, якого персонаж досягає без тиску й особливого напруження.

Взяти 1. Такої окремої назви в D&D немає, але поняття природно випливає з механіки. Якщо замість кидка взяти 1, отримаємо найгірший можливий результат персонажа. Якщо складність завдання не перевищує цього результату, персонаж автоматично досягне успіху.

Ці три поняття поділяють завдання за тим, що персонаж робить без жодних зусиль («взяти 1»), що неодмінно вдасться, якщо він докладе зусиль («взяти 10»), і що рано чи пізно вийде за наявності часу («взяти 20»).

Наприклад, у кімнаті заховано предмет, для знаходження якого потрібна перевірка Пошуку з Класом Складності 25. Персонаж із бонусом Пошуку +5 неодмінно знайде його, якщо ретельно обшукає кімнату. Персонаж із +15 знайде, побіжно оглянувши її. А персонаж із +25 помітить предмет, просто проходячи повз.

Це допомагає швидше розв’язувати дії в D&D та інших системах. Також ці поняття корисні, коли ви визначаєте складність за аналогією з людиною, яка могла б упоратися із завданням.

Наприклад, для третього видання D&D я склав такі таблиці:

Рівні підготовки фахівців

Бонус навички	Рівень підготовки
−1 або менше	Без здібностей
+0	Без навчання
+1	Початкова підготовка
+5	Учень
+10	Фахівець
+15	Майстер
+20	Великий майстер
+25	Міфічна майстерність

Загальні Класи Складності

Клас Складності	Завдання	Підготовка для «взяти 10»	Підготовка для «взяти 20»
0	Дуже легке	Без навчання	Без навчання
5	Легке	Без навчання	Без навчання
10	Звичайне	Без навчання	Без навчання
15	Важке	Учень	Без навчання
20	Складне	Фахівець	Без навчання
25	Грізне	Майстер	Учень
30	Героїчне	Великий майстер	Фахівець
35	Неймовірне	Міфічна майстерність	Майстер
40	Майже неможливе	Міфічна майстерність	Великий майстер

Підготовка для «взяти 10». Запитайте себе: «Яка підготовка потрібна людині, щоб регулярно виконувати це завдання?» Знайдіть цей рівень у таблиці й додайте 10, щоб отримати Клас Складності перевірки. Це узагальнено в другій таблиці.

Приклад. Навіть людина без навчання гончарства має змогти зробити просту грубу миску, якщо їй покажуть, як користуватися обладнанням. Для такої миски достатньо Класу Складності 10 (0 + 10 = 10). Натомість, щоб надійно робити сальто назад, потрібне певне навчання, тож Клас Складності може становити 12 (2 + 10 = 12).

Підготовка для «взяти 20». Для особливо важких завдань запитайте: «Яка підготовка потрібна людині, щоб мати хоча б шанс упоратися?» Знайдіть відповідний рівень у таблиці й додайте 20, щоб отримати Клас Складності.

Приклад. Звичайна людина не може просто взяти канцелярську скріпку й відкрити типовий замок. Потрібне навчання. Отже, для нього Клас Складності становить 25 (5 + 20 = 25).

Навіть якщо ви не робитимете цих обчислень під час гри, така вправа допоможе краще відчути, що означають різні числа складності в новій системі. Мені ці прийоми особливо корисні, коли треба визначати складність для персонажів, чиї можливості виходять за людські межі.

Але не беріть самого персонажа за аналогію для нього ж. Визначати складність за показниками того, хто виконує дію, а потім підганяти бажану ймовірність успіху — згубна практика. На позір це здається способом дати персонажу «відповідний» виклик, але фактично позбавляє сенсу існування механіки.

У деяких системах, як-от D&D або Numenera, такий аналіз простий. Інші системи його ускладнюють, зокрема системи з пулом кубиків. Наприклад, система 2d20, яку ми використовуємо в Infinity RPG, починається з пулу 2к20. Різні механіки можуть збільшити його щонайбільше до 5к20.

Цільове число, яке треба отримати на кубику або менше, визначає навичка персонажа, а складність завдання — кількість потрібних успіхів. Тому незалежно від навичок немає мінімального рівня гарантованого успіху. Водночас через додаткові механіки немає й чіткої межі максимально можливого успіху.

Можна виконати чимало обчислень і отримати приблизні орієнтири для таких систем. Але зазвичай краще прийняти їхню природу й визначати складність, змінюючи базове значення.

Система 2d20 здебільшого обходить цю проблему, бо ведучий рідко має встановлювати широкий діапазон складності. Принаймні в 95% випадків він вирішує, чи завдання звичайної складності (1), чи складне (2).

Складності 3, 4 і 5 теж існують, але застосовуються вкрай рідко. Річ у тім, що система значно більше цікавиться не просто успіхом чи невдачею, а величиною успіху персонажа.

Саме про це й поговоримо далі.

Перейти до частини 6.

Джерело

Перекладач: ДН.