Ольга Туо: Основи Roll20: Що повинен знати кожен?
Залишити відповідь
Архіви авторів: admin
Відкрийте в собі ботаніка: Dungeons & Dragons у військовій розвідці
Розвідників вчать складати звіти, а не розповідати правдоподібні історії. Настільні рольові ігри, такі як Dungeons & Dragons, дають фахівцям безпечне середовище для відпрацювання сюжету, зводячи до мінімуму потенційно летальні помилки на тренуваннях і в реальних сценаріях.
У 2019 році один з авторів проводив брифінг для командира з приводу повідомлення про загрозу американським військовослужбовцям, які перебувають у його зоні відповідальності на Близькому Сході. Ми обидва є офіцерами військової розвідки і тому зобов’язані доповідати про всі загрози, хоча ця конкретна інформація була отримана з одного джерела і не свідчила про конкретні плани. Метт — офіцер військової розвідки, про якого йдеться, — неодноразово повторював ці застереження, але шкоди уникнути не вдалося. Наступного дня командир обмежив доступ на базу, заявивши, що територією блукали “загони викрадачів”, націлені на американців.
Фокус переклав статтю Іана Стребеля і Метта Маккензі про те, як допомагає настільна гра D&D у підготовці військової розвідки.
Професіонал військової розвідки може витратити місяці на те, щоб скласти уявлення про можливості, тактику і наміри супротивника, зібрати найточніші розвіддані та проаналізувати кілька варіантів дій супротивника. Але якщо він не зможе подолати глибоко вкорінені уявлення командира про супротивника, вся ця робота виявиться марною. Саме це і сталося з командиром Метта: він вирішив, що терористична загроза в його зоні відповідальності набагато сильніша, ніж усі свідчення протилежного. У цьому випадку єдиним наслідком стали нудні вихідні для командування, але в більш загрозливій обстановці результати могли б бути набагато більш катастрофічними.
В ідеальному світі між командиром і його розвідувальною групою мають бути довірчі відносини. Найчастіше командири і співробітники розвідки є єдиними людьми, які мають однаковий доступ до секретної інформації, тому теоретично вони можуть вести вільні бесіди, оскаржуючи припущення один одного. Однак через постійну зміну персоналу та оперативний тиск на командирів найчастіше єдиним способом спілкування співробітників розвідки з командуванням є нерегулярні брифінги. Без налагоджених відносин побудова переконливого наративу стає ще важливішою.
Єдиний спосіб подолати глибоко вкорінені уявлення — це замінити їх ще переконливішими, а вміння переконливо викладати свої думки вимагає практики і навчання. На жаль, це недоступно в межах традиційної військової підготовки, але ми знайшли спосіб відшліфувати цю навичку без витрат з боку платників податків. Ми взяли двадцятигранні кубики, посібник майстра підземель і стали грати в Dungeons&Dragons.
Людям властиво розповідати історії
1944 року Фріц Гайдер і Маріанна Зіммель показали студентам короткі анімаційні ролики із зображенням різноманітних геометричних фігур, які рухалися по екрану. Після перегляду роликів протягом двох із половиною хвилин усі студенти, крім одного, розповіли докладні історії про фігури: про те, як два трикутники боролися за коло або трикутник переслідував інші фігури. Люди створюють історії практично з нічого.
Військові командири не є винятком. На той час, коли офіцери досягають рівня командування, де в їхньому підпорядкуванні перебувають сотні й тисячі людей, вони беруть участь у навчаннях і операціях протягом багатьох років. Ці офіцери отримали сотні брифінгів — як хороших, так і поганих — і виробили свої власні внутрішні уявлення про можливості та наміри американських збройних сил, їхніх союзників і партнерів, а також супротивників. Ці наративи глибоко вкорінені в мозку, змушуючи багатьох командирів проводити власний аналіз розвідданих, як це зробив командир Метта.
Операції з боротьби з повстанцями в Іраку та Афганістані підкріпили уявлення про те, що командири володіють усією необхідною інформацією для самостійного ухвалення рішень. Там командири вибудовували стосунки з лідерами різних угруповань (дружніх, недружніх або тих, що не визначилися) без підготовлених фахівців з розвідки. Вони дивилися прямі трансляції з бортів літаків розвідки, спостереження і рекогносцировки, які показували “поганих хлопців” у реальному часі, не розуміючи, скільки часу і сил витрачають на аналіз відеокадрів і розробку моделей, необхідних для пошуку цих “поганих хлопців”. У зв’язку з цим у деяких командирів склалася думка, що розвідка — це просто.
Це може стати великою проблемою для фахівців військової розвідки — їх вчать передавати розвіддані, а не розповідати історії, тому перемагають ті історії, які командири розповідають самі собі. Незважаючи на дослідження, які показали, що люди набагато краще запам’ятовують історії, ніж статистичні дані, військові навчають нових спеціалістів розвідки стислого викладу розвідувальної інформації через її заучування та презентації. Жоден із нас ніколи не проходив формального навчання тому, як представляти інформацію і розвіддані у вигляді історії. Професіоналів військової розвідки більше хвилює “правильність” або наявність усіх фактів, ніж те, чи буде їхня інформація засвоєна. Часто, коли інформація подається в такому вигляді, без контексту, командири не запам’ятовують, чому вона важлива.
За відсутності формального навчання побудови наративу професіонали воєнної розвідки мають знайти спосіб перетворити цю обмежену інформацію на розповідь, що представить командиру низку можливих дій противника. Необхідно щось більше, ніж слайд “Варіанти дій противника” наприкінці більшості презентацій воєнної розвідки в PowerPoint, що презентує командиру “найвірогідніші” і “найнебезпечніші” варіанти дій противника. Це, звичайно, дуже обмежений підхід: між цими двома сценаріями існує нескінченна кількість можливостей.
Замість цього співробітникам військової розвідки необхідно будувати переконливі розповіді, спираючись на наявні в їхньому розпорядженні широкі ресурси, глибокі дослідження та аналітичну підготовку. Навчитися робити це самостійно може бути непросто, але Dungeons & Dragons дає можливість навчитися розповідати історії, що може навчити фахівців розвідки конструктивно протистояти командирам і допомогти забезпечити успіх місії.
Настільні рольові ігри як підготовка до варгеймінгу
У Dungeons & Dragons та інші настільні рольові ігри грає група людей, які спільно створюють фантастичну історію, обмежену певними правилами. Кидки кубиків додають у сюжет імовірнісні елементи, які змушують гравців спонтанно реагувати на те, що відбувається, і вирішувати тактичні та стратегічні головоломки. Один гравець веде розповідь, описуючи світ і вихідний набір завдань, одночасно граючи роль протиборчої сторони (монстрів) та інших неігрових персонажів (потенційних ворожих, нейтральних або дружніх учасників). Цей гравець називається “майстром підземелля” в Dungeons & Dragons або “гейм-майстром” у більшості інших ігор і відповідає за забезпечення цікавого та цілісного ігрового процесу.
Військові використовують варгейми для навчання відтоді, як на початку XIX століття лейтенант Георг Генріх Рудольф Рудольф Йоганн фон Рейсвіц представив цю концепцію скептично налаштованому генеральному штабу Пруссії. Простіше кажучи, традиційний варгейм — це настільна гра, що моделює деякі аспекти воєнних дій. Популярна гра “Ризик” — це дуже простий варгейм, а шахи можна вважати одним із найдавніших варгеймів. Варгейми можуть бути успішним засобом навчання, зокрема, тому, що оповідь змушує гравців відповідати за свої дії та емоційно прив’язує їх до результатів гри. Настільні рольові ігри — це сучасний розвиток класичних варгеймів. Перша версія гри Dungeons & Dragons, що вийшла 1974 року, була переробленою версією варгейму під назвою Chainmail: Rules for Medieval Miniatures. Ця нова система давала змогу гравцям “з’єднувати кілька варгеймів разом” і “співпрацювати один з одним в уявному світі, не нав’язаному автором”.
На відміну від традиційних варгеймів, спільний характер настільних ігор означає, що статися може практично все, що завгодно. Правила цих ігор лише допомагають структурувати розповідь і визначають наслідки дій. Гравці вільні і навіть заохочуються до того, щоб спробувати все, що вони можуть собі уявити, в межах цієї розповіді. Більшість настільних рольових ігор мають кілька зводів правил, але, як і у випадку з військовою доктриною, правила не враховують і не можуть враховувати всі можливі варіанти розвитку подій. Натомість у таких іграх, як Dungeons & Dragons, покладаються на творчий підхід і гнучкість гравців, які розробляють та адаптують правила по ходу гри. Одним із найсуттєвіших аспектів таких ігор є елемент випадковості, який проявляється під час кидка багатогранних кубиків, що стимулює нестандартне мислення гравців і майстрів підземель, особливо перед обличчям критичного провалу або, що не менш важливо, критичного успіху.
Такі правила, якщо їх застосувати до варгеймів, можуть зробити їх кращими — у цьому ми переконалися на власному досвіді. Іан був спостерігачем під час спільного варгейму 2023 року з використанням системи оперативних військових ігор корпусу морської піхоти. Під час гри досвідчений льотчик вирішував, чи використовувати йому високотехнологічний боєприпас для атаки ворожого розвідувального дрона, чи дозволити дрону безперешкодно продовжити політ. Згадавши нещодавні кадри, на яких видно, як російський винищувач зливає пальне на американський розвідувальний безпілотник, внаслідок чого MQ-9 падає в Чорне море, льотчик сказав, що вчинив би так само. Модератор варгейму відповів, що це “хороша спроба”, але такий хід не відповідає правилам. Якби вони діяли за правилами настільної рольової гри, то авіатор і модератор розіграли б ситуацію. Найімовірніше, модератор або майстер підземель на льоту визначив би ймовірність успіху ходу, з огляду на задані в грі атрибути двох літаків, і попросив би авіатора кинути кубик. Майстер підземель за результатами кидка визначає успіх або невдачу.
Досвідчений майстер підземель може додатково регулювати результати, застосовуючи різні варіанти результатів залежно від кидка кубика. Наприклад, під час кидка кубика на двадцять граней випадання “1” (критичний провал) може призвести до втрати дружнього літака без шкоди для безпілотника, а випадання “20” (критичний успіх) — до втрати пального і можливості відновлення сенсорного обладнання безпілотника. Кидки між цими значеннями можуть призводити до різних ступенів і комбінацій пошкоджень і втрат палива як дружнього літака, так і дрона, на розсуд майстра підземель. Одночасно майстер визначав реакцію супротивника на цю непередбачувану подію як у тактичному, так і в стратегічному плані, а також довгострокову адаптацію супротивника до цього кроку.
Це не так уже й сильно відрізняється від роботи фахівця військової розвідки: думати як супротивник, розуміти його можливості, розробляти можливі сценарії, а потім грати в противника, поки оперативники реалізують свої плани. Як уже зазначалося раніше, якщо в школах розвідки зазвичай вчать уявляти лише кілька варіантів дій, то в реальному конфлікті сценаріїв загроз нескінченна безліч. Сучасні фахівці з розвідки мають бути гнучкими, оперативними і творчими як під час планування, так і під час проведення спеціальних операцій. Проблема в тому, що в умовах реального конфлікту в таких фахівців практично немає можливості попрактикуватися в роботі в умовах відкритого світу — ось де можуть бути корисними настільні рольові ігри. Професіонали військової розвідки, як майстри підземель, можуть створювати світи і сценарії та виступати в ролі ворога або недружньої сили. Найголовніше — вони навчаться спонтанно реагувати на несподівані дії гравців, незалежно від того, будуть ці дії неймовірно розумними чи неймовірно дурними.
Стати інтелектуальним оповідачем
У серіалі Netflix “Дипломат” Кері Рассел лаконічно описала проблему наративу розвідки у трьох коротких реченнях: “Розвідка — це історія. Історія, заснована на неповних фактах. Рішення про життя і смерть залежать від того, чи повірять люди цій історії”. Хоча вона говорила про те, як розповідати історії президентам і прем’єр-міністрам, ця логіка застосовна до всіх рівнів командування, а також до варгеймів. Як пояснив доктор Ед Макгрейді в книзі “Війна на каменях”: “[Військові] ігри — це теж історії. Хоча ми можемо сперечатися про відмінності та схожість між іграми та розповідями, розробка варгейму та гра в нього за своєю суттю має на увазі розповідь. … Історії, розказані в іграх, важливі, тому що саме за їхньою допомогою ми створюємо нові ідеї та уявлення, щоб включити їх у цикл досліджень”.
Наразі фахівці військової розвідки мають самостійно розвивати ці навички розповідання історій. Під час підготовки розвідувального зведення у них є обмежений час для опису противника, можливостей загроз і обстановки, до того ж все це може бути новим для командира. Фахівець з розвідки може використовувати карту або інші наочні посібники, але в кінцевому підсумку він повинен представити розвіддані таким чином, щоб командири або оперативники змогли пригадати головне навіть багато пізніше, в бойових умовах. Хороші історії можуть врятувати життя.
Тепер розглянемо роботу майстра підземель: він повинен розповісти захопливу історію, яка зазвичай відбувається в незнайомій для гравців обстановці. У разі виникнення загрози майстер підземель повинен точно пояснити її природу за допомогою образів, звуків, відчуттів і запахів, оскільки, звісно ж, гравці ніколи не стикалися з гніздом демонів-змій у реальному житті. Доктор Джеймс Філдер пояснив, що за правильного проєктування ігор створюється синтетичне середовище, яке стає реальним для гравців. У такому середовищі навчання стає реальним, навіть якщо ризик не є таким — принаймні, поки що. Це завдання як для майстрів підземель, так і для професіоналів військової розвідки. Розповідь переконливої історії, що дає змогу іншим точно уявити собі бойову обстановку та наявні в ній загрози, може визначити різницю між успіхом і невдачею.
Зрозуміло, професіонали військової розвідки мають бути обережними у викладенні матеріалу і чітко формулювати відмінності між відомими фактами й оцінками розвідки, оскільки для ухвалення обґрунтованих рішень командири мають розуміти як факти, так і можливості. Професіонали розвідки повинні використовувати факти для формування оцінок, щоб командири, штаби й оператори мислили творчо, не відволікаючись на саму історію. Це вимагає практики, як і будь-яка інша навичка. Спроби використовувати нові методи проведення брифінгів за відсутності належної підготовки можуть призвести до плачевних результатів.
Наприклад, під час однієї тактичної гри, свідком якої був Іан, його колега, офіцер розвідки, використовував неперевірений підхід до інформування командира на основі сюжету. Граючи роль ворожого командира, офіцер розповідав про диспозицію загроз і варіанти дій від першої особи. Попри цікавий і, можливо, ефективний підхід, офіцер настільки захопився розповіддю, що забув про мету брифінгу: дати командиру чітке уявлення про загрозу. Він не використовував доктринальну термінологію, зрозумілу командиру і штабу, і проігнорував оцінки, надані допоміжними підрозділами. На щастя, це сталося під час варгейму, тож обійшлося без жертв. Але це один із небагатьох випадків у кар’єрі фахівця з розвідки.
Настільні рольові ігри, такі як Dungeons & Dragons, надають фахівцям розвідки безпечне середовище для відпрацювання сюжету, зводячи до мінімуму потенційно летальні помилки на тренуваннях і в реальних сценаріях. Розповідання історій необхідно практикувати, так само як і пілотування або стрільбу. Пілоти можуть спокійно робити помилки на тренажерах або з інструкторами в кабіні. Стрільці можуть промахуватися по мішенях на стрільбищі, поки не зрозуміють процес стрільби зі зброї. Аналогічним чином, гра Dungeons & Dragons надає співробітникам розвідки можливість практикуватися в написанні розповідей з можливістю робити помилки і вчитися на них. Зрештою, якщо дракон вбиває партію шукачів пригод через те, що майстер підземель не розібрався в ситуації, вони можуть просто спробувати ще раз. А ось під час проведення брифінгу оперативної розвідки перед ударною операцією другого шансу не буде.
Станьте королем ботаніків
Варгеймінг повертається у професійну військову освіту, і ми це цілком підтримуємо: ігри роблять навчання веселим, ефективним і незабутнім. Однак однієї інтеграції ігор у цю освіту недостатньо. Збройні сили лише кілька разів за довгу військову кар’єру відправляють фахівців військової розвідки на формальне навчання. Порівняно з цим настільні рольові ігри можуть забезпечити регулярне відпрацювання навичок, необхідних на навчаннях, у варгеймах і в реальному світі. Зрештою, як сказав Джеймс Стерретт, начальник відділу симуляційного навчання Коледжу командування і генерального штабу армії США, “досвід — великий учитель, а добре продумані ігри можуть дати досвід, який адаптований для навчання”.
Якщо ви зацікавлені в інтеграції настільних рольових ігор у процес навчання спеціалістів військової розвідки, то, найімовірніше, вам буде непросто переконати командирів у тому, що підлеглі мають проводити робочий час, “граючи в гру”. Однак якщо ігри будуть побудовані за принципом тренінгу, то, можливо, командирів вдасться переконати. Перше і найважливіше: скласти план навчання. У ньому мають бути цілі навчання, показники ефективності та результативності, плани занять і розклад. Підготуйте необхідні матеріали; переробіть їх зі стандартного стилю Dungeons & Dragons (філігрань і стилізовані дракони на полях) на щось схоже на форму Міністерства оборони. Не плануйте епічну багаторічну кампанію. Замість цього плануйте короткі пригоди, які можна пройти приблизно за дві години.
Потім представте план і обґрунтування командуванню. Будьте готові відповісти на безліч запитань. Будьте готові до того, що вам скажуть “ні”. Робіть наголос на професійний розвиток — в армії це завжди дієва причина. Варгеймінг уже вбудований у верхні ешелони військового навчання; настільні рольові ігри — це просто більш просунуті, нехай і менш масштабні варгейми.
У разі крайнього скептицизму попросіть, щоб це була пілотна програма. Як можливий показник ефективності запропонуйте підлеглим провести розвідувальний брифінг у підрозділі до і після циклу навчання з використанням настільних рольових ігор з опитуваннями, щоб з’ясувати, що запам’яталося слухачам. Лейтенант фон Рейсвіц також зіткнувся з початковим скептицизмом щодо інтеграції варгеймів у військову підготовку, коли один генерал, як повідомляється, сказав: “Ви хочете сказати, що ми будемо цілу годину грати з картою!”. А зараз, завдяки історії військових успіхів Пруссії, варгейми, як великі, так і малі, є загальноприйнятою частиною військової культури. Можливо, з часом такою стануть і настільні рольові ігри.
У міру того, як американські збройні сили переходять від боротьби з повстанцями до суперництва великих держав, фахівці військової розвідки повинні бути готові до протистояння зі складними і динамічними супротивниками, які діють у дедалі складнішому і динамічнішому світі. Зараз саме час для експериментів, щоб освоїти нові навички та знайти нові способи виконання завдань, що стоять перед професіоналом розвідки. Dungeons and Dragons — потужний інструмент для цього. А якщо при цьому вам вдасться вбити кількох уявних орків — тим краще.
Про авторів
Іан Стребель і Метт Маккензі — офіцери військової розвідки, які служили в армії і флоті США відповідно. Вони познайомилися, граючи в Dungeons & Dragons у селі Ескан в Ер-Ріяді, Саудівська Аравія.
Наразі Іан входить до складу міжвідомчої групи з високоточних стрільб великої дальності, раніше служив у 1-й, 2-й і 4-й піхотних дивізіях, 10-й гірській дивізії, 513-й бригаді військової розвідки, контррозвідці союзного командування, а також в Управлінні керівника програм Національної гвардії Саудівської Аравії.
Після служби у Військовій навчальній місії США в Ер-Ріяді, Об’єднаному штабі J2, Національному агентстві геопросторової розвідки, ескадрильї ударних винищувачів Three-Seven і командувачу військово-морських сил Кореї Метт очолює відділ із роботи з партнерами в галузі розвідки Кіберкомандування США. Його можна знайти у Twitter @PhoneCommander.
Висловлені думки належать авторам і не відображають офіційну політику ВМС США, армії США, Міністерства оборони або уряду США.
Оригінал статті: Відкрийте в собі ботаніка: Dungeons & Dragons у військовій розвідці (focus.ua)
Одного разу на дорозі
Це не можна назвати пригодою – бо сюжет невеликий.
Це важко наазвати випадковим зіткненням – оскільки не буває випадкових зіткнень на 10 сторінок.
Це проста спроба написати зіткнення, яке можно використати в будь-якій кампанії по D&D 5e.
В ньому звісно є вади і буде дуже добре якщо після завантаження цієї міні-пригоди, максі-зіткнення ви залишите свій відгук на сайті або у телеграм каналі D&D Всім
МІСТО НА ПАГОРБІ
Продовжуємо викладати матеріали по місту Брама Балдура.
Зауваження та пропозиції залишайте або в коментарях, або в телеграм каналі D&D ВСІМ.
Розташоване у вигині річки Чіонтар і оповите туманом, місто Брама Балдура щільно прилягає до гранітних круч, за якими тече річка. Вигодуване торгівлею, місто перетворилося з піратського порту на фортецю фермерів, а потім на метушливий міський центр, яким воно є і донині.
Десятки тисяч людей провели все життя в довгих тінях його стін і поколіннями зношували вузенькі міські вулички до гладких бруківки. Стіни міста просякнуті кров’ю героїв і жахливих лиходіїв. Поряд і на чолі всього цього стоять дворяни й простолюдини, багатії й бідняки, які байдикували й насолоджувалися, правили й спливали кров’ю, розігруючи історії свого життя, перетворюючи Браму Балдура на історичну область і місце, де живуть легенди.
Своє життя Брама Балдура почала як таємна гавань, у якій торговці зустрічалися з піратами та “майстрами примарних вогнів”. Останні – це ті, хто заманював ліхтарями і хибними маяками кораблі, що загубилися в тумані, вздовж Узбережжя Меча, до тих ділянок узбережжя, де на ці кораблі нападали і грабували. Після вдалої операції подібного роду, віроломні грабіжники вирушали туди, де в майбутньому розкинуться вулиці Брами Балдура, на закруті річки Чіонтар, що утворювала комфортну гавань і відносно легкий доступ до Торгового тракту. Тут “майстри примарних вогнів” розпродавали награбоване торговцям, навіть не побоюючись потенційної зустрічі зі справжніми власниками цих товарів.
Згодом заповзятливі торговці і скотарі вирішили, що чудова (нехай і незаконна) торгівля була істотнішим чинником, ніж мізерний ґрунт прирічкових круч, і пустили тут своє коріння. Через постійні тумани, що обволікають навколишні землі під час зміни циклів дня й ночі, а також, безумовно, завдяки специфічній репутації місцевих мешканців, це поселення почали називати Сіра Гавань – назва, яку балдуріанці й донині використовують для затоки, що утворюється гирлом Чіонтар.
Своє нинішнє ім’я місто отримало через століття, коли відомий мандрівник Балдуран повернувся зі своєї мандрівки до берегів архіпелагу Еверміт, обителі ельфів, де він шукав легендарний острів Анхором. По поверненню Балдуран повідав місцевим жителям вражаючі історії про свої шалені пригоди, а також вклав у розбудову містечка значну частину свого новопридбаного багатства – власне, саме на ці гроші було зведено стіни навколо його рідного міста. Через якийсь час Балдуран знову вирушив до Анхорома – це останнє, що чули жителі Брами Балдура про свого земляка.
Стіна, побудована на гроші Балдурана, містила в собі масивні брами й оточувала будинки та маєтки на вершині пагорба, але залишала кам’янистий схил, що спускається до річки та гавані, без свого захисту. Таке планування давало змогу місцевим жителям стягувати данину за товари, які проносили з порту наверх пагорба, де розташовувалася ринкова площа. Колеги Балдурана, капітани морехідних суден, чиїм домом була ця гавань, гнівно заперечували проти такого стану справ, наполягаючи на тому, що ворота, через які до міста потрапляли торговці-південці та всі мандрівники, які прибули сюди по воді, були “Брамою Балдура”, і відмовлялися платити. Одного разу спалахнуло повстання, і була кровопролитна битва, і гегемонія розбагатілих торговців і скотарів була скинута зі свого трону, а капітани захопили кермо влади містом.
Четверо найстаріших капітанів, чиї дні в морі були полічені, віддали свої кораблі молодим мореплавцям, які, своєю чергою, підтримали старих у їхньому прагненні стати чотирма правителями міста. Четвірка жартома назвала себе “герцогами”, аргументуючи це тим, що, мовляв, “титули допоможуть у проведенні політичних переговорів”. Після того, як був заснований Амн, торгівля в м’якому кліматі Брами Балдура пережила бум, і місто за лічені роки розрослося до небувалих розмірів. Воно поглинуло Сіру Гавань і простягнулося вздовж круч. Долі Верхнього і Нижнього міст були настільки переплетені між собою, що герцоги вирішили, що Нижнє місто не можна наражати на небезпеку нападу розбійників і піратів. Після ухвалення такого рішення було побудовано два нових сегменти міських мурів, які на півночі торкалися Старої стіни (її, своєю чергою, оновили й укріпили), а на півдні – річкової гладі, огородивши Нижнє місто зі сходу й заходу.
На сьогоднішній день Брама Балдура все ще бореться за незалежність і свободу, але вже на новому рівні. Люди і бізнес, відгороджені від вигод життя всередині міських мурів, нагромаджують свої поселення і приміщення навколо цих мурів, або ж примикають до доріг, що ведуть до міста. Те, що колись було двома спільнотами, нині являє собою цілих три: привілейоване Верхнє місто, старанно працьовите Нижнє місто і повне беззаконня Зовнішнє місто.
ГЕРБ МІСТА
Корабель на гербі Брами Балдура являє собою символ як важливої ролі самого міста як сполучної ланки між річковою і морською торгівлею, так і відсилки до імені Балдурана, мандрівника і дослідника, який направив свій корабель далеко на
захід, у незвідані краї, і повернувся додому, привізши із собою незліченні скарби.
Спокійне море символізує намір Брами стати центром мирної влади, а чисте синє небо – вказує на оптимізм щодо поглядів на майбутнє. Часті мрячні дощі й туман, що огортає вранці та вечорами місто, зробили міський герб об’єктом частих глузувань самих містян, а також спричинили появу популярних висловлювань, як-от “Коли герб матиме сенс”, що значить “ніколи” або “вкрай малоймовірно”, або ж “Як погода? – як на гербі”, що означає “сонячно, безвітряно”. Такі вирази, як “А море все-таки хвилюється” або “Корабель щось погойдує” найчастіше вказують на присутність небезпеки або неприємності на шляху.
І ще один корисний матеріал для Майстра – ізометрична мапа Брами Балдура.
Як і раніше – побажання та зауваження залишайте або у коментарях до запису або у телеграм каналі D&D ВСІМ
Версія 2, із виправленими помилками
Велика та гарна мапа Брами Балдура. Без позначень.
Якщо ви Майстр Підземелля та хочете водити гру по сетингу Брами Балдура – вам знадобиться ця мапа.
Подяка Дмитру Нелюбову за його працю.
Підпишиться на телеграм канал D&D ВСІМ та не забувайте заходити на цей сайт за додатковими статтями та матеріалами.
І до речі – не забувайте про вікі присвячену Baldur’s Gate 3 українською.
Гравцю про Браму Балдура
БРАМА БАЛДУРА
На узбережжі Меча приблизно за сорок миль вгору за течією річки Чіонтар знаходиться бурхливе життям місто Брама Балдура . У місті проживають десятки тисяч громадян, і, хоча грунти на околицях портового міста не такі родючі, його тиха гавань, прихована від штормів, що періодично обрушуються на узбережжя, робить його ідеальним місцем для торгівлі з регіонами на захід від Побережжя Меча, вгору по річці вглиб континенту , і навіть на південь і північ уздовж узбережжя. Місто стоїть на комерції, і йому чудово вдається справлятися з чужоземними грошима, залишаючи при цьому собі їхню частину.
На жаль, у міста давній зв’язок з темним богом Баалом. Лише кілька років тому місто бачило жахливе повернення Лорда Вбивств. Після кількох смертей стало відомо, що один із герцогів міста, Торлін Сильвершилд , – Вибраний Баала, який зазнав жахливої трансформації , перетворив багатьох жителів на кровожерливих вбивць і влаштував у місті погроми і різанину, поки його нарешті не зупинив загін хоробрих шукачів пригод. Але й тепер містом час від часу прокочується луна тих смертей, а з міста надходить інформація про незрозумілі вбивства.
Брама Балдура керується Радою Чотирьох, в якій герцоги шляхом внутрішнього голосування вирішують питання законодавства та політики міста. З чотирьох обирається великий герцог, який уповноважений приймати рішення у разі рівної кількості голосів з будь-якого питання. Нині Великий Герцог Ульдер Рейвенгард править разом з Герцогами Таламрою Вантампур , Белінном Стелмейном та Діллардом Портиром , колишнім великим герцогом, який поступився своєю посадою Рейвенгарду після недавніх неприємностей у місті. Нижче Ради в ієрархії керуючих органів міста знаходиться Парламент Перов, група приблизно з п’ятдесяти балдуріанців , які засідають щодня (хоча майже ніколи в повному складі), обговорюючи майбутнє міста і пропонуючи рекомендації з найрізноманітніших питань на розгляд герцогів. У кожний момент часу приблизно чверть перів є представниками жителів Нижнього Міста, а інші набираються з благородних сімей Верхнього Міста і називаються патріарами .
Охороною Верхнього Міста займається Варта, офіційні поліцейські сили міської еліти. Її обов’язок лише в тому, щоб охороняти патріарів і садити їхні закони, решта їх не стосується. В решті Брами Балдура за порядком і безпекою слідкує Палаючий Кулак, імовірно нейтральна сторона, якій також дозволяється брати участь у зовнішніх конфліктах за наймом за умови, що при цьому вони не виступають проти Воріт Балдура . За традицією вищий чин Палаючих Кулаків – це один з герцогів міста, і зараз Великий Герцог Ульдер Рейвенгард із гордістю втілює цю традицію. Стати членом Палаючого Кулака досить легко, і пригодники з великим досвідом можуть швидко просунутися в ієрархії організації (і заразом набути політичного впливу), коли стануть постійними членами. Багато офіцерів різного рангу – це саме «прийшли від справ» прихильники , які звернулися до військової кар’єри.
І у Верхньому Місті, і в Нижньому кримінальний світ контролюється підпільною організацією , відомою як Гільдія. Герцоги не визнають будь-якої влади цього угруповання у місті, принаймні, публічно, але намагаються хоча б номінально вживати якихось заходів щодо зменшення її впливу. Я збився з рахунку, скільки банд і шайок існує у Верхньому та Нижньому Місті, але всі вони підкоряються Гільдії.
Усі спроби знищити Гільдію досі були безуспішними, частково тому, що сторонньому складно визначити, хто є її лідером, але й не в останню чергу через ганебну нестачу зусиль з боку правителів міста щодо захисту своїх громадян .
ВЕРХНЕ МІСТО
Верхнє Місто Брами Балдура – це закритий квартал міської знаті, патріарів . Район знаходиться на пагорбі, і патріари дивляться на все інше місто у всіх сенсах зверхньо, використовуючи свої багатство та владу, щоб мотивувати Раду Чотирьох захищати їхній спосіб життя. Хоча багатий торговець чи пригодник у принципі може сподіватися колись стати патріаром , фізичного чи іншого простору зростання цього стану у Верхньому Місті не залишається. Тепер тільки ті, хто народився в сім’ї патріарів , можуть успадкувати особняк у цій найстарішій частині Воріт Балдура . Найбідніші з них бувають змушені продавати меблі та інше внутрішнє оздоблення своїх будинків, щоб зовні залишатися по розкоші на одному рівні з іншими патріарами .
Багато людей скажуть, що життя патріару наповнена розкішшю та декадансом, і в більшості випадків це справді так. Тим не менш, деякі сімейства патріарів роблять щирі спроби покращити життя в місті, і майже в кожній сім’ї є член, який займається великим бізнесом – незалежно від походження,людині завжди потрібні будуть кошти на просочування і так далі. Серед патріарів є лише одна не людська сім’я – це дварфи Шаттершилди , які прожили у Вратах Балдура достатньо, щоб зрівнятися з зарозумілості по відношенню до інших городян з іншими патріарами .
Верхнє Місто з’єднується з Нижнім декількома воротами, з яких найбільш примітні Брама Балдура , від яких місто отримало свою назву. Товари проходять лише через ці ворота, і з них стягуються податки, незважаючи на те, що колись давно саме такі податки призвели до перевороту в місті за участю його перших герцогів та оточенні Нижнього Міста стіною. Інші ворота існують тільки для зручності патріарів та їхніх слуг. Будь-хто, хто не супроводжує патріара , не одягнений у ліврею патріара і не має при собі доказів , що він знаходиться на службі у патріара , буде змушений проходити з Нижнього Міста до Верхнього через Браму Балдура . Майте це на увазі, якщо спробуєте пробратися з одного району міста до іншого.
НИЖНЄ МІСТО
Прямо поруч із гаванню знаходиться Нижнє Місто, де стоять (іноді, хитко) будинки з шиферними дахами , і живуть люди, які вже давно виконують реальну роботу в місті. Брама Балдура залежить від успішності торгівлі, а вона тече через Сіру Гавань. Руки, які розвантажують та завантажують кораблі, переносять вантажі та товари, чинять корпуси та вітрила кораблів, живуть тут.
У цій частині міста постійно присутня вогкість (кажуть, вивітрюватися їй не дає Стара Стіна) і світло ліхтарів, що заправляються та запалюються місцевими жителями, а не міськими службами, тьмяно пробивається через густі тумани. Місцеві жителі передбачливо носять із собою ліхтарі та лампи, а сторонні відвідувачі можуть найняти юного балдуріанця , щоб той висвітлював їхню дорогу та вів вулицями.
Нижнє Місто вже давно було оточене міською стіною, і таким чином виявилося захищеним, але контр-траст між двома районами так само сильний. Палаючий Кулак відповідає за підтримку порядку в Нижньому Місті, і він робить це з жорсткою ефективністю , відбиваючи полювання брати участь у крадіжці, вандалізмі або насильстві.
Торговці в інших містах часто прагнуть стати членами їхніх дворянських станів, але у Брамі Балдура більше, на що можна сподіватися, – це стати шалено багатим і впливовим купцем. Входження в стан патріарів виключено. Тим не менш, найбагатші з простих громадян щосили намагаються наслідувати спосіб життя патріарів , наприклад , скуповуючи розташовані поруч будинки з наміром знести їх і побудувати там щось величезне, що нагадує особняки Верхнього Міста. Район Блумрідж якраз включає кілька таких будинків, і деякі патріари побачивши їх бурчать, що торговці, що живуть в них, забувають своє місце.
ЗОВНІШНЄ МІСТО
Немає законів, що забороняють будувати будинки і селитися за міськими стінами, так що бідняки, які не мають коштів на будівництво або купівлю нерухомості в стінах міста, поступово відбудували тут третій район міста і живуть у тіні його стін, сплачуючи податки як інші городяни. Їхні будинки стоять по обидва боки доріг, що ведуть до Брами Балдура , і також тут розташовуються споруди тих, чиє ремесло з якоїсь причини заборонено в стінах міста, наприклад, якщо воно вважається надто галасливим, брудним, пахучим і так далі. Так що різного роду ковалі, кожевенники , дубильники, каменярі та інші ремісники містять тут свої майстерні. Місто робить страшенно мало щоб покращити тутешнє життя, і благодійні особи (включаючи мене) можуть спустошити свій гаманець, роздаючи милостиню, поки дійдуть з одного кінця району до іншого.
Відсутність законів у Зовнішньому Місті призвела до двох феноменів, не пов’язаних між собою. На схід від міста виріс невеликий оточений стінами район калімшанців , який балдуріанці так і називають – «Маленький Калімшан ». Всередині району окремі квартали розділені стінами, але нагорі цих стін є тротуари, так що піше пересування по району не утрудняється воротами, які ускладнюють пересування возів або вершників . Тут біженці з Калімшана знайшли новий будинок далеко від своєї південної батьківщини, і в питаннях культури, торгівлі та оборони вони покладаються на себе.
Споруди зводилися і на Переправі Змія, мосту через річку Чіонтар . Міст забитий магазинами, тавернами і багатоквартирними будинками, що нависають по сторонах обох прольотів моста і навіть на його опори. Пересікаючі міст пішки, верхи або на візку повинні сплатити збір, і багато хто був би готовий заплатити його в подвійному розмірі, тільки щоб позбутися необхідності відбиватися від усюдисущих ларечників і жебраків.
МІСТО НА ХОЛМІ
Своє життя Брама Балдура розпочала як потаємна гавань, у якій торговці зустрічалися з піратами та “майстрами примарних вогнів”. Останні — це ті, хто підманював ліхтарями та хибними маяками кораблі, що загубилися в тумані вздовж узбережжя Меча, до тих ділянок узбережжя, де на ці кораблі нападали та грабували. Після вдалої подібної операції, віроломні грабіжники вирушали туди, де в майбутньому розкинуться вулиці Брами Балдура , на закруті річки Чіонтар , що утворювала комфортну гавань і відносно легкий доступ до Торгового тракту. Тут “майстри примарних вогнів” розпродували награбоване торговцям, навіть не побоюючись потенційної зустрічі із справжніми власниками цих товарів.
Згодом підприємливі торговці і скотарі вирішили, що чудова (нехай і незаконна) торгівля була істотнішим чинником, ніж мізерний грунт приречних стрімчаків, і пустили тут своє коріння. Через постійні тумани, що обволікають навколишні землі при зміні циклів дня і ночі, а також безумовно завдяки специфічній репутації місцевих жителів, це поселення стали називати Сіра Гавань — назва, яку балдуріанці й досі використовують для затоки, що утворюється гирлом Чіонтар .
Своє нинішнє ім’я місто знайшло через сторіччя, коли відомий мандрівник Балдуран повернувся зі своєї мандрівки до берегів архіпелагу Еверміт , обителі ельфів, де він шукав легендарний острів Анхором . Після повернення Балдуран розповів місцевим жителям вражаючі історії про свої шалені пригоди, а також вклав у розвиток містечка значну частину свого новонабутого багатства — власне, саме на ці гроші були зведені стіни навколо його рідного міста. Через деякий час Балдуран знову вирушив до Анхорому — це останнє, що чули жителі Брами Балдура про свого земляка.
Стіна, побудована на гроші Балдурана , включала масивні ворота і оточувала будинки і маєтки на вершині пагорба, але залишала кам’янистий схил, що спускається до річки і гавані, без свого захисту. Таке планування дозволяло місцевим жителям стягувати подати за товари, що проносяться з порту нагору пагорба, де розташовувалася ринкова площа. Колеги Балдурана , капітани мореплавців, чиїм домом була ця гавань, гнівно заперечували проти такого стану справ, наполягаючи на тому, що ворота, через які в місто потрапляли торговці-жителі півдня і всі мандрівники, що прибули сюди по воді, були “Брамою Балдура ” , та відмовлялися платити. Одного разу спалахнуло повстання, і була кровопролитна битва, і гегемонія розбагатілих торговців і скотарів була скинута зі свого трону, а капітани захопили кермо влади містом. Четверо найстаріших капітанів, чиї дні в морі були пораховані, віддали свої кораблі молодим мореплавцям, які, у свою чергу, підтримали старих людей у їхньому прагненні стати чотирма правителями міста. Четвірка жартома назвала себе “герцогами”, аргументуючи це тим, що “титули допоможуть у проведенні політичних переговорів”.
Після того, як було засновано Амн , торгівля в м’якому кліматі Брами Балдура пережила бум, і місто в лічені роки розрослося до небувалих розмірів. Він поглинув Сіру Гавань і простягся вздовж стрімчаків. Долі Верхнього і Нижнього міст були настільки переплетені між собою, що герцоги вважали, що Нижнє місто не можна наражати на небезпеку нападу розбійників і піратів. Після ухвалення такого рішення, було збудовано два нові сегменти міських стін, які на півночі стосувалися Старої стіни (її, у свою чергу, оновили та зміцнили), а на півдні — річкової гладі, огородивши Нижнє місто зі сходу та заходу.
На сьогоднішній день Брама Балдура все ще бореться за незалежність та свободу, але вже на новому рівні. Люди та бізнес, відгороджені від вигод життя всередині міських стін, нагромаджують свої поселення та приміщення навколо цих стін, або ж примикають до доріг, що ведуть до міста. Те, що колись було двома спільнотами, нині є цілими три: привілейоване Верхнє місто, старанно трудящее Нижнє місто і повне беззаконня Зовнішнє місто.
Корабель на гербі Брами Балдура є символом як важливої ролі самого міста як сполучної ланки між річковою і морською торгівлею, так і відсилання до імені Балдурана , мандрівника і дослідника, що направив свій корабель далеко на захід, у незвідані краї, і повернувся додому, привізши із собою незліченні скарби.
Спокійне море символізує намір Врат стати центром мирної влади, а чисте синє небо вказує на оптимізм щодо поглядів на майбутнє. Часті мрячі дощі та туман, що огортає вранці та вечорами місто, зробили міський герб об’єктом частих глузувань самих городян, а також послужили появі на світ популярних висловлювань, таких як “Коли герб буде правий”, що означає “ніколи” або “вкрай малоймовірно” , або “Як погода? – як на гербі”, що означає “сонячно, безвітряно”. Такі висловлювання, як “А море таки хвилюється” або “Корабль щось похитує” найчастіше вказують на присутність небезпеки чи неприємності на шляху.
А. ПОЛЯ І ПОЛОЖИ
Безплідна ґрунт навколо Брами Балдура не підходить для обробітку землі, але цілком придатна для випасання худоби; місцеві скотарі тримають стада коней, великої рогатої худоби, розводять овець та кіз.
B. ВЕРХНЕ МІСТО
Верховне місто, що ретельно охороняється, упорядковане і найвищою мірою формалізоване — рідний будинок для привілейованого класу патрицій. Патриції – найстаріші сім’ї Брами Балдура , і саме вони є благородним станом міста. Поряд з маєтками знаті розташовуються скромніші, але не менш красиві та доглянуті будинки тих представників міського населення, яке належить або відносить себе до вищого класу, але за фактом є лише обслуговуючим персоналом знаті (ювеліри, кравці, мажордоми, кулінари, майстри- садівники та їм подібні), а також члени Варти- цивільної правоохоронної служби, незалежної від Палаючого Кулака; їх привілеєм є охорона правопорядку та спокою у Верхньому місті.
C. ТОРГОВИЙ ТРАКТ
Старовинна дорога, що веде з Брами Балдура в Глибоководдя. Поблизу Брам Балдура цей тракт переважно засипаний гравієм, хоча час від часу зустрічаються і бруковані гранітними плитами ділянки — пережитки давніх імперських часів. Чим далі від Воріт Балдура , тим менш комфортним стає цей шлях, перетворюючись на звичайну ґрунтову дорогу, яку дощі частенько перетворюють на в’язке болото. Стара дорога обривається на Полях Мертвих, поділяючись на кілька стежок, прокладених місцевими слідопитами та торговцями; залежно від пори року, вони можуть ставати взагалі непрохідними чи небезпечними — місцеві зграї бандитів ніколи не сплять. Коли мандрівники добираються нарешті до Замку Драконього Списа, дорога знову повертає собі цивілізованіші форми .
D. НИЖНЕ МІСТО
Чіонтар , що розкинувся вздовж берегів півмісяцем, цей район, що включає гавань, плавно піднімається від берега річки до стін Верхнього міста. Його вузькі, бруковані вуличками, у багатьох місцях переходять у круті і звивисті сходові прольоти — там, де схили пагорба не такі пологи.
Простий люд усіх типів і різновидів: моряки, кваліфіковані робітники, пекарі, торговці дрібницею та простими товарами, ремісники, чиє ремесло не вимагає галасливих чи смердючих процедур та обладнання – живуть у тісних лабіринтах Нижнього міста.
E. РІЧКА ЧІОНТАР
Річка Чіонтар змією звивається на захід уздовж південних кордонів Полів Мертвих. Брама Балдура знаходиться приблизно за сорок миль від Узбережжя Меча і за кілька миль на схід від максимальної приливної точки, що робить її гавань безпечною і не піддається сильним перепадам рівня води — виняток становлять рідкісні затяжні зливи. Морехідна каравела добирається до Брами Балдура річкою за день подорожі.
F. ЗОВНІШНЄ МІСТО
Безладне нагромадження обгороджених ділянок землі для вигону худоби, брудних вуличок, халуп і халуп, а також недовговічних будов поза міськими стінами прийнято називати Зовнішнім містом — це рідний будинок для тих, кого не може прийняти у своє лоно Нижнього та Верхнього міста. Все смердюче і брудне знаходить місце і значущість тут. Коні, бики, корови, мули та інша живність не має права з’являтися на вулицях Міста-за-Стінами, тому єдине місце, де вони можуть перебувати у брамі Балдура – це Зовнішнє місто; тут є і стайні, і хліви, і корівники, і скотобійні.
Давним-давно Рада чотирьох вирішила, що не платитиме Палаючому Кулаку за охорону Зовнішнього міста, таким чином єдиний закон тут — здоровий глузд і злодійська Гільдія — міський синдикат злодіїв та грабіжників, розбійників та найманців, убивць та інших кримінальних елементів.
G. ПЕРЕПРАВА ВІРМА І СКАЛА ВІРМА*
(* Переправу Вірма та Скелю Вірма іноді називають Переправою та Скелею Змія або Дракона)
Два мости зустрічаються на високому скелястому острівці посеред річки, де фортеця охороняє доступом до міста. Місцева легенда свідчить, що цей самий острівець, званий Скалою Вірма, колись був лігва бронзового дракона, але вчені скептично ставляться до цього твердження. Проте традиційно ці два мости називають Переправою Вірма.
Палаючий Кулак, будучи армією найманців та правоохоронною силою міста, квартирується саме у цій фортеці. У смутні часи фортеця піднімає обидва сегменти розвідних мостів, залишаючи тих нещасних, що спорудили собі житло на поверхні мостів, без захисту та підтримки.
H. КРАСИ
Майже стрімкі стіни окантовують північний берег річки Чіонтар – вони простягаються багато ліг на схід і на захід від міста. Утеси переважно складаються з жовтого граніту, так само, як міські стіни, і більша частина міських будов . Більшість дахів у Брамі Балдура зроблені із сірого сланцю, який доставляють сюди з каменоломень, що на Полях Мертвих.
I. ПРИБРІЖНИЙ ТРАКТ
Прибережний тракт пролягає на південь до Калімшан , перетинає поселення, гряди селищ і держав, а також все те, що розташувалося між ними.
Брама Балдура в 1367 році по літосчисленню Долин
Цією публікацією ми розпочинаємо цикл статей присвячених огляду Брами Балдура.
Існує декілька джерел, які можна використовувати для отримання інформації про цей мегаполіс на Узбережжі Меча – і перший із них це Керівництво Воло по Узбережжю Меча, яке було опубліковано ще за часів другої редакції AD&D.
Власне, нижче представлений переклад огляду Брами Балдури із цього джерела. У випадку, якщо ви бачите обдруківки та помилки перекладу — будь-ласка, напишіть нам у телеграм канал (посилання є на бічній панелі).
Брама Балдура (1367 р. ЛД)
Це портове місто – притулок та джерело життя для мешканців узбережжя. Багато з предметів розкоші можна купити тільки тут, і знаючий покупець знайде найширший вибір товарів на Узбережжі Меча, хоча ціни зазвичай і вищі, ніж у Глибоководді та на узбережжі Амну.
Брама Балдура – толерантне місто торговців, але добре охороняється, і спокійна робота для його жителя – звичайний щоденний розпорядок. Брама Балдура, Бердаск (Berdusk), Невервінтер (Neverwinter) та Срібний Місяць (Silverymoon), можливо, найбезпечніші поселення у всьому західному Фаеруні. Якщо у вас виникли проблеми, стражників у Брамі Балдура можна пізнати за характерними чорними шоломами з червоними смугами на кожному боці. Крім пильних, енергійних, розумних і спостережливих стражників, у місті розквартирована компанія найманців Палаючий Кулак (Flaming Fist) (приблизно тисяча особового складу). Практично кожен десятий – найманець чи агент-спостерігач (чесно кажучи шпигун) Палаючого Кулака, майстерний у бою, і неподалік його численні озброєні союзники.
Приїжджі можуть спокійно гуляти та робити покупки. Якщо ви не можете донести все, що купили, або вам потрібна допомога, щоб знайти дорогу, на розі більшості вулиць можна найняти гіда або носія. Ці міцні юнаки та дівчата вночі носять ліхтарі, щоб освітлювати шлях своїм клієнтам.
Огляд
Брама Балдура огинає свою гавань, як велика долоня або півмісяць. Термін «півмісяць» використовують місцеві менестрелі, зазвичай дзвінкоголосі тенори або блискуче млосні контральто, залежно від статі, але назва «рука» підходить більше. Пальці руки – численні доки та верфі, що видаються у гавань. Міст на західному березі пов’язує велику землю зі скелястим островом, на якому височіє Морська башта Балдурана (Seatower of Balduran). Її використовують як бараки, базу флоту, тюрму, підземелля та фортецю. Тут є заповнений арсенал та катапульти, щоб боротися з ворожими кораблями, а також важкий ланцюг, який натягують звідси, до верфі на східній стороні, щоб перекривати гавань на час вторгнення.
Гавань може похвалитися щонайменше чотирма сухими доками для будівництва та ремонту кораблів, які укомплектовані насосами, що приводять в дію воли. Умови в порту, як мені сказали, одні з найкращих у Фаеруні. Тут є сучасні склади, пересувні лампи та підйомники і надійна охорона.
Навколо гавані піднімається багатолюдне, але чисте та процвітаюче місто. Все побудоване з каменю і зазвичай вологе від дощу, мокрого снігу чи туману залежно від часу доби та сезону. Тому вулиці тут слизькі. У підвалах жителі міста успішно вирощують гриби, квіти та рослини, які повсюдно ростуть у підвісних кошиках і завжди залишаються зеленими, а пліснява – постійна проблема. Якщо вас це турбує, знайдіть Халбаззер Дріна на вулиці Штормового Берега (Stormshore Street). Це непривітний старий чарівник, що сколотив статок на заклинанні, що видаляє плісняву (коштує 12 золотих), і заклинанні, що витягає всю вологу з предметів, не завдаючи їм шкоди (10 золотих). Незважаючи на фантастичні пропозиції золотом, дорогоцінними каменями та магічними предметами від калішитів, амніан та інших зацікавлених, він нікому не продає сувої з цими чарами і не розкриває тайни їх формул.
Будівлі у Брамі Балдура зазвичай високі та вузькі, з високо розташованими вікнами-щілинами, які зачиняються ставнями, щоб не пропускали зимові вітри та морських птахів. Серед будівель високо здіймається палац чотирьох правлячих великих герцогів, відомий як Головна Зала (High Hall). Це адміністративний центр, місце святкувань та судових засідань. У ньому близько дюжини кімнат для зібрань, до яких будь-який городянин може увійти щоб вести свій бізнес, якщо хтось уже не використовує цю кімнату. Щоб не заохочувати скнар використовувати це місце як постійний діловий центр, є правило, яке забороняє користуватися ним наступного дня.
Неподалік палацу знаходиться Великий Дім Чудес (High House of Wonders), присвячений Гонду (Gond). Це найбільший із трьох храмів Брами Балдура. Це місце небезпечне і притягує допитливих: тут часто трапляються вибухи і самі собою розвалюються священні артефакти (які віруючі називають «апарати»). Його витягнуті східні крила дивляться на вулицю Чарівного Вітру (Windspell Street), де публіці демонструють найуспішніші винаходи.
Зап’ясток гігантської руки Брами Балдура відзначають Ворота Чорного Дракона (Black Dragon Gate) і, трущоби, паддоки, поганенькі готелі і скотопрогонні двори, все, що розкинулося за ними, за міськими стінами. Неподалік від Залу Чудес, поряд із воротами Чорного Дракона знаходиться Шир (Wide). На цьому величезному відкритому місці розташовано міський ринок. Він вирує день і ніч і вважається відкритим лише тому, бо на ньому немає будівель. Тимчасові намети, мішки зі сміттям, торгові прилавки і покупці, що товпляться навколо них, зазвичай створюють надзвичайну тісняву. Посильні тут зазвичай високі та сильні, вони пробиваються через натовп з високими жердинами, притягнутими ременем до грудей чи спини, на верхівці жердин укріплені скрині та ящики з товарами.
Ціни тут нижчі, ніж в інших місцях Брами Балдура, але прибуток може виявитися вищим. Серед звичайних торговців шовком, шарфами, тютюном та спеціями з найдалекіших границь Сяючого Півдня є майстри татуювання та маскування. Є також кілька незначних чарівників, що спеціалізуються на заклинаннях, які тимчасово збирають волосся клієнта в складну зачіску, які змушують ділянки тіла світитися або прилипати до деталей одягу чи прикрас, які змінюють колір шкіри та волосся, а також примушують аромат парфумів посилюватися, слабшати або витися навколо тіла, часто разом із сяйвом. Ці умільці приходять і йдуть кожен сезон і, як мені сказали, не рідко, при наближенні кредиторів чи мисливців за головами, які працюють на уряди далеких країн. Серед постійно присутніх – Лонталін Мієтар та Талесір Трант.
Крім ринку, ви не побачите у Брамі яскравих фарб. Через повсякденну вогкість тут неохоче використовують прапори, відкриті вітрини, тощо. У ящиках під вікнами ростуть всілякі повзучі рослини. Бродячі менестрелі, зазвичай співак, що грає на лютні або маленькій арфі, у супроводі флейтиста з ручними барабанами, які іноді об’єднуються в хор, представляють інші кольорові плями цього місця. У Брамі мало офіційних свят. Найзначніший – Льодохід (Breaking), що відзначає весняний час, коли остання крига сходить з гавані. У Брамі є традиція збиратися в особливих місцях, щоб мирно поговорити, це називається «вечірка на бруківці» через бруковані вулиці. На таких вечірках завжди використовують червоно-рожеві смолоскипи, які можна купити у кількох міських магазинах, особливо у Феєрверках Фелогіра (власник Фелогір Соншал) на вулиці Сувою (Bindle Street) . Смолоскипи вставляють у тримачі на стінах уздовж вулиці, де влаштовується вечірка. Місцеві жителі не люблять п’яниць та дебоширів. Ці свята просто неба зазвичай полягають у розповіді історій. Публіка на час розмови розсідається на бочках, ящиках та табуретках, які виносять на вулицю.
Тим, хто хоче випити зайвої в компанії протилежної статі, радять вирушити до Погреба (Undercellar), маловідомої сирої та темної системи з’єднаних підвалів, до якої можна увійти біля ринку, і з якої є вихід на 10 або більше основних вулиць, або ж до Тьмяного Ліхтар (Low Lantern), корабля, який ночами курсує навколо гавані, поки на верхній і нижній палубі панують веселощі. Відчайдушні городяни люблять влаштовувати тут шлюбні ночі, ненадійно влаштувавшись на реях або повиснувши над нічними хвилями за допомогою мотузок. Я не заходив ні до Погреба, ні до Ліхтаря. У Погребі, як то кажуть, розумні ціни, але досить брудно та темно. Багато хто воліє ходити туди в масках. У Ліхтарі, кажуть чутки, весело, галасливо і дорого, і випивка там коштує більше, ніж у найкращих закладах Глибоководдя.
Загалом Брама Балдура приємне, але не примітне місто. Тут скрізь коти, яких вирощують для полювання на корабельних гризунів, але не видно жодного собаки. Худобу та верхових тварин тримають за межами міста, щоб забезпечити максимальну чистоту.
Таверни та готелі Брами Балдура
Зал Чудес (Hall of Wonders)
Музей і Магазин
У цьому кам’яному залі з колонами демонструють найбільші досягнення Гонду, як віруючим так і зацікавленим, за вхідну плату в 4 срібних. У підвалах знаходяться копії див з виставки. Їх можна придбати за дуже великі гроші. Сюди приходять здалеку, щоб помилуватися чудесами. Багато хто йде, задумавшись, і наважується самостійно розробити щось подібне та заощадити величезні суми, які отримують жерці Гонду.
Місце
Зал тьмяно освітлюють зачаровані кулі, що світяться, а за порядком стежать пильні жерці Гонду. У залі тісно від блискучих механізмів, що становлять найуспішніші (і безпечні) винаходи, створені во славу Гонда, Чудеса Що Приносить, бога винаходів, ремесел і будівництва. Чорні блискучі подвійні двері залу, це і двері Великого Будинку, його батьківського храму, – висять у повітрі силою Гонду (під силою Гонду в цьому випадку маються на увазі дуже потужні заклинання, які можна зняти у разі атаки, і тоді гігантські плити впадуть на ворогів, які намагаються увійти) . На цих дверях зображено білі зубчасті колеса, які постійно повільно обертаються за годинниковою стрілкою.
Вигляд
У залі зібрано безліч чудес. Зараз на виставці багато маленьких пристроїв та кілька великих. Більшість маленьких пристроїв – замки або сейфи, влаштовані так, що виглядають як щось інше, від кубків до статуй та крісел. Серед великих предметів – механічний переписувач, паровий дракон, насос Гонда, вічне світло, крісло-опахало та далекогляд. Для тих, хто жодного разу не був у залі Чудес, деякі чи навіть всі з цих предметів, безперечно, незнайомі, тому я спробую коротко описати їхні функції. Механічний переписувач – вид друкарського преса із ручним набором. Паровий дракон – парова машина, яка, залежно від оснащення, може переміщати великі об’єкти на значну відстань за допомогою шківів, качати воду, піднімати вантажі на скелю або стіну за допомогою довгих мотузок, рухати баржу тощо. Насос Гонда рухається фізичною силою при обертанні маховика, його можна використовувати для іригації на фермах, для наповнення бочок і резервуарів. Вічне світло – система самонаповнюючихся масляних ламп, приєднаних до центральної цистерни з маслом. Крісло-опахало – крісло з регульованим нахилом, яке можна розгойдувати, під час цього працює опахало, обмахуючи сидячого. І, нарешті, далекогляд – окуляри із серією підсвічених, розташованих у певному порядку скляних лінз, які можна використовувати, щоб розглядати крихітні предмети, добре бачити на великій відстані, аж до самого горизонту, або спрямувати сонячні промені так, щоб підпалити чи розплавити предмет.
Відвідувачів не турбують, поки вони милуються подібними дивами. Поки ніхто не намагається пошкодити, пересунути чи зіпсувати пристрій, або не виявляє очевидного та серйозного наміру його придбати, жерці не звертають уваги на відвідувачів. Вони надто зайняті, відбиваючись від усюдисущих гномів, які щодня приходять у зал і з благоговійним виглядом витріщаються на дива.
Ціни
Пристрої на виставці у головному залі – робота жерців, які дублюють оригінальні зразки, а самі оригінали не продаються за жодних обставин. Дублікати зазвичай продаються за такими цінами:
Замки – від 5 до 50 золотих, залежно від складності злому та того, під що вони закамуфльовані.
Сейфи – від 10 до 60 золотих, з тієї ж причини.
Крісло-опахало – від 50 до 300 золотих залежно від дизайну, розміру та оздоблення. Такі крісла зазвичай замовляють аристократи та багатії всього Фаеруна у спекотні місяці.
Механічний переписувач – 750 золотих.
Паровий дракон – 9000 золотих (кожен комплект оснащення 1000 золотих).
Паровий дракончик (мала версія парового дракона) – 4500 золотих (кожен комплект оснащення 500 золотих).
Насос Гонду – 200 золотих.
Вічне світло – 400 золотих за дві лампи та по 50 золотих за кожну наступну лампу.
Далекогляд – 250 золотих.
У Залі Чудес також продають хороший чистий пергамент, згорнутий у сувої (10 золотих) або листами шириною 4 долоні та довжиною 10 (1 золотий). Ті, хто готовий почекати 10 днів після замовлення, може отримати переплетений зошит із 50 пергаментних листів за 100 золотих. Зошити з позолоченими краями, застібками, чи іншого розміру займають більше часу та коштують дорожче.
Відомості для мандрівників
Храм охороняє магія жерців-наглядачів, кам’яні горгульї, які прикрашають стелю та храмові знаки-обереги. Усі жерці та особи, які мають право вільного входу до зали, носять такі знаки. Вони необхідні, щоб уникнути включення сигналу тривоги та активізації смертоносних захисних заклинань, що охороняють: склади Залу, ланцюги, якими кожен предмет на виставці на першому поверсі та на балконах прикутий до колець на підлозі, та всі приміщення храму, крім відкритих для публіки. Служителі Гонду можуть захистити себе та священні території від злодіїв, релігійних суперників та інших небажаних гостей, торкнувшись оберегом тіла непроханого гостя та прошепотівши або подумавши слова Гонда. Верховний Винахідник (High Artificer) та інші Верховні Посвячені у Тайни Гонду (High Initiates of the Mysteries of Gond) можуть змусити вкрадений знак-оберег вибухнути з будь-якої відстані, якщо відоме його точне місцезнаходження (наприклад, знайдено за допомогою магічного кристала або іншими методами). Активовані обереги Гонду вистрілюють електричний заряд, схожий на заряд блискавки, але тільки у Великому Домі та Залі Чудес. Деякі дверні отвори, віконні карнизи, підлоги та інші точки Зали Чудес реагують подібним чином, якщо до них наближається хтось без знаку оберегу.
Ельфійська пісня (Elfsong Tavern)
Таверна
Ця таверна – тутешня пивна, місце побачень та ярмарок найманців. Сюди збираються гуляти пірати та злочинці з усіх земель узбережжя, і варта заплющує на це очі, якщо буйство та бійки не виплескуються на вулицю. Бажаючі збути крадене добро, найняти незвичну особистість для непривабливого завдання або почути розповіді про відчайдушні пригоди часто приходять сюди і засиджуються допізна.
Місце
Над баром тут висить як прикраса опудало дитинчати споглядача (beholder) (найменший око-тиран (eye tyrant), якого я коли-небудь бачив, хоча не можу сказати, що я бачив їх багато). Це місце тьмяно освітлене безліччю плаваючих в повітрі сфер блакитного відтінку, що переміщаються з місця на місце, обставлене міцними стільцями та столами зі слідами від ножів і обвішане гобеленами, що створюють відчуття самотності. І все ж таки треба побоюватися пліток, оскільки ця самотність тільки візуальна. Нижній поверх відведений під бар, де подають сендвічі з плавленим сиром (зі спеціями або без, на ваш смак), соління та шматки сушеного оселедця розміром з кулак – і, звичайно, випивку.
Декілька темних кривих сходів ведуть до приватних кімнат для побачень, які можна зняти на свічку (час, за який згоряє коротка свічка) або на вечір. Той, хто має ворогів, повинен остерігатися, оскільки в тьмяному світлі на сходах його може чекати удар ножа або отруєний арбалетний болт.
Вигляд
Ця таверна названа на честь незвичайного явища – іноді у всьому закладі чути примарний жіночий ельфійський голос. Голос ніколи не звучить більш ніж двічі за вечір і ніколи у світлі години, але чуеться як мінімум раз на три ночі. Голос тихий, але його ясно чути скрізь, він прекрасний і невимовно сумний. Він часто викликає сльози у грубих солдатів, які не розуміють жодного слова на стародавній ельфійській мові. Дехто приходить сюди тільки в надії почути його, хоч потім їм і доводиться «запивати» навіяний сум. Попереджаю глухих і нечутливих, що будь-кого, хто розмовляє, співає і видає недоречні звуки в тиші, що настає в таверні, коли примарний голос співає свою сумну пісню, швидше за все, викине з неймовірною швидкістю найближчий завсідник. Ельфи, вперше почувши цю пісню, часто застигають, приголомшені. За традицією, бармен мовчки підносить їм безкоштовний келих елверквісста.
Новачка будь-якої раси та статі, яка ридає, вперше почувши пісню, зазвичай обіймає та заспокоює найближчий постійний відвідувач. Почувши спів, нинішня власниця таверни напівельф «леді» Аліт Елендара, купила цей заклад за 50000 золотих у старого воїна, який поставив лише одну умову: щоб йому було дозволено сидіти в таверні всі нічні години, і він мав би можливість чути спів, коли забажає. Угода відбулася, хоча старий невдовзі помер. Невідомо напевно, хто ця ельфійська співачка, і як вона стала примарою, але ясно, що в пісні вона оплакує коханого, що не повернувся з моря. Декілька випадкових спроб вигнати духа провалилися, і будь-якого дурня, який спробує це зробити в наші дні, швидше за все, чекає раптове та швидке знайомство з повною кімнатою гострих матроських мечів.
Відвідувачі можуть (і від них цього чекають) приходити до Ельфійської Пісні зі зброєю, і зазвичай будь-яка істота тут має бути готова постояти за себе – крім тих хвилин, коли співає сумна леді. За традицією, у таверні не співають і не грають музику. Примарна леді розважає себе сама.
Меню
Їжа, як згадувалося вище, проста – ячмінний хліб без верхньої скоринки та сендвічі з плавленим сиром, посипані кропом, мускатним горіхом або спеціями на ваш смак, соління (добре приправлені часником) та шматки спресованої сушеної засоленої риби розміром з кулак. Леді Аліт також готує густу юшку, яку дуже цінують хворі та застуджені моряки. Вона постійно тримає котел на вогні і кидає в нього всяку їжу, бичачі кістки і різних молюсків, додає залишки вина і прокислий ель. Деякі жителі Брами Балдура клянуться цим котлом і заходять у Пісню Ельфа тільки щоб отримати кухоль або миску відвару, інакше вони ніколи не прийшли б у таке грубе і галасливе місце, де подають таку низькосортну випивку.
Ціни
Ель коштує 2 мідяки за кухоль (великі потріпані олов’яні кружки, а не якісь жалюгідні чашки), портер – 4 мідяки за кухоль, а будь-яке вино (вибір маленький, сорти маловідомі) – 5 мідяків за келих. Ролл-ром (темний напій з Ташалара (Tashalar) з добавкою лакриці і холодним присмаком м’яти) коштує 1 срібний за графин, а що стосується специфічного смаку – більшість клієнтів-моряків цілком до нього звикли.
Порція будь-якої їжі коштує 1 срібний, крім юшки. За мідний можна отримати лише кухоль юшки. За велику миску потрібно заплатити на два мідяки більше. Більшість відвідувачів вважають будь-яку місцеву порцію за половину трапези.
Відомості для мандрівників
Леді Аліт тримає неофіційний банк своїх відвідувачів. Цією послугою користуються переважно моряки, які займаються незаконними справами, не мають безпечного місця, щоб сховати статки, і не мають переконливої причини, чому в них так багато грошей. Ходять чутки про найнеймовірніші місця, в яких вона ховає гроші, та способи їх охорони, але питання на цю тему не вітаються.
Клинок та Зірки (The Blade and Stars)
Готель
Готель називається так через свою зачаровану вивіску, захоплену в Амні в зруйнованому селі під час давньої торгової війни. На великій чорній вивісці зображено криву шаблю, яку стискає витончена жіноча рука з довгими пальцями. Вивіска зачарована так, що зірки на ній мерехтять і повільно пливуть навколо клинка по темній поверхні. Сам готель не настільки ефектний, але це приємне, чисте та безпечне місце для ночівлі.
Місце
Клинок – довга висока будівля з прибудованими стайнями та кухнями з одного боку та балконами, на які є виходи з верхніх кімнат, з іншого. Будівля височить над вулицею на чотири поверхи, меблі тут чисті і на диво нові. Біля головного вестибюлю є невелика вітальня, де постояльці можуть призначати зустрічі з городянами, але там немає столу.
Вигляд
Обслуговують у Клинці без особливих люб’язностей, але швидко. Пильні швейцари стежать за приїздом та від’їздом постояльців, не пропускаючи вуличних злодіїв і навіть доппельгангерів, які все більше стають проблемою у містах Фаеруна. Ваше перебування тут швидше за все буде спокійним і непримітним, якщо ваша поведінка не змінить ситуацію. Буйних і безвідповідальних гостей наполегливо попереджають один раз, і якщо трапляється ще щось, наполегливо просять з’їхати.
Меню
Їжа подається постояльцям у кімнати, а не в їдальню, так що вона в кращому випадку тепла, але це не так вже й важливо, коли йдеться про простий ель, хліб і рибу. До хліба можна замовити сир із травами або яєчну пасту (і те й інше напрочуд добре). У холодні ночі власник Ондегул Шаун за вимогою подає рубіновий кордіал – солодке варево з вишень у підсолодженому червоному вині. Кордіал непоганий, якщо ви готові до того, як він дряпає горло.
Ціни
Кімнати, включаючи ванну, місце в стайні та їжу, коштують 3 золоті за ніч. Постоялець може замовити триразове харчування, але це завжди ті самі страви. Кордіал коштує 4 мідяки за кубок, ель – 3 мідяки за кухоль. До кожної трапези додається безкоштовний кухоль елю, і можна замовити ще два на день, але якщо захочете більше, запропонують знайти таверну.
Відомості для мандрівників
Місцева легенда каже, що в готелі замурована самка юань-ті, заморожена під час бою жахливим (і давно забутим) заклинанням чарівника. Коли чарівник помре, вона звільниться.
Сором’язлива Русалка (The Blushing Mermaid)
Готель/таверна
Русалка відома у всіх землях узбережжя як місце зустрічі небезпечної та злочинної публіки, в якому відбуваються незаконні справи. Це галасливий та скандальний заклад. Я можу порекомендувати його тільки тим, хто добре озброєний, знає, як користуватися своєю зброєю і привів із собою вірних друзів з такими ж якостями.
Місце
Русалка – довга низька занепала будівля зі складним лабіринтом прибудов, флігелів, обгороджених ділянок і стайнь з трьох сторін від неї; найкраще прикриття для тих, хто хоче прийти чи піти непомітно, як кажуть мешканці міста. У будівлі як мінімум чотири рівні підвалів, а деякі кажуть, що їх набагато більше, і ходять чутки про підземні ходи чи навіть прямі виходи до підземної річки чи каналізації, а звідти до гавані.
Кімнати в Русалці похмурі з низькими стелями, обставлені розрізненими меблями, які бачили кращі часи. Зазвичай це крадені та награбовані предмети, якими явно добре покористувалися після того, як тут поставили. Загальне враження – досить небезпечний, але привабливо-неспокійний підвал, декорований уламками сотень корабельних аварій.
У Русалці шумно навіть уночі. Тим, кому це заважає спати, рекомендується пошукати нічліг в іншому місці. У всіх кімнатах встановлені залізні ставні, якщо вікна взагалі є, та важкі дерев’яні подвійні засуви на дверях зсередини. Вони тут для того, щоб ними користуватися, не забудьте.
Приймальня – єдина кімната з високими стелями тут, за винятком сходового колодязя, що веде на два поверхи вгору. Грубо вирізана з дерева русалка в натуральну величину висить над стійкою клерка. Майже оголене тіло русалки прикрите дюжиною чи більше зморщених почорнілих відрубаних рук. На питання про них персонал усміхається і каже, що це, скажімо, пожертвування від тих, хто забув заплатити по рахункам. На стійці є своя пам’ятка – величезна широка сокира, що глибоко ввійшла в дерево. Будьте обережні, оскільки лисий, бородатий, озброєний до зубів клерк, який виглядає як ходяча бочка, може легко вихопити цю сокиру з глибокої тріщини, що утворилася з часом, і швидко і точно метнути її через приймальню.
Вигляд
Відвідувач у будь-який час знайде в Русалці чудову колекцію покритих промовистими шрамами старих морських вовків, що потягують випивку. Кожен із них – зв’язковий того чи іншого угруповання, злодійського братства, загону контрабандистів чи найманців, скупника краденого, звідника чи представника іншої нелегальної професії. Переговори з такими зв’язковими зазвичай складаються з їх жахливого оскалу і приступу тимчасової глухоти, поки до них не перейде як мінімум срібна монета – тоді вони знаходять голос, слух і гарні манери і поцікавляться про стан ваших справ. Якщо люб’язна бесіда дійшла до вашої необхідності чи бажання знайти щось чи когось, морський вовк, помилувавшись стелею, скаже вам, скільки така інформація може коштувати (від 1 до 5 золотих, найчастіше 2) і простягне свій порожній кухоль за грошима . Якщо він залишиться задоволений якістю кинутих монет, він скаже вам, що ви хочете знати, і організує зустріч або направить до іншого зв’язкового, який може це зробити. Всі ці відомості, зрозуміло, з других рук.
Перебування в Русалці досить безпечне, якщо ви уникаєте бійки і не робите нічого тупого або образливого (деякі вбивці з гострими язиками люблять глузувати і провокувати на бійку інших постояльців). Власники, яких ніхто не знає і ніколи не бачив, наказують персоналу робити Русалку безпечним і нейтральним місцем для будь якого постояльця, незалежно від їх раси, професії та минулого. Так краще для бізнесу.
Меню
Їжа в Русалці буває двох сортів: вишукані страви, які приносять на замовлення із сусідніх їдалень, та приготовані на місці. Замовна їжа зазвичай смачна і її багато, але прибуває недостатньо гарячою. Їжа, приготовлена в Русалці, проста але добра і ситна, за винятком справді мерзенної юшки з дрібної морської риби. Вона складається з різноманітної дрібної рибки, що підгнила, звареної з морською сіллю і водоростями, і навіть пахне огидно. Багато моряків замовляють лише хліб із підливою (хрусткі булки, политі зверху густим м’ясним соком) або кружальця сиру, але на кухнях Русалки готують чудову свинину з чебрецем та грибами.
Найчастіше замовляють ель, хліб та рибу. Деякі постояльці також люблять дрібних кальмарів, замаринованих в оцті, огидний запах яких я відчуваю через три кімнати.
У моряків жахливий апетит. Немає нічого незвичайного в тому, що в їдальні Русалки можна не помітити деяких обідаючих. Їх не видно за купою смаженого м’яса, що лежить перед ними.
Ще одна улюблена страва тут – смажені цілком поросята. Схоже, більшість моряків втомлюються від морепродуктів за той час, коли вони у морі, але ті, хто подорожує сушею, і моряки, які довго перебувають на березі, часто замовляють буквально гори устриць, молюсків та мідій і накидаються на них з ножем. Чоловіки з волохатими грудьми (досить дурні, щоб ризикувати захворіти або отримати паразитів) часто їдять молюсків і крабів сирими. А деякі божевільні люблять витягувати їх із раковини живими в мисці із солоною водою і пожирають, поки вони ще звиваються.
З випивки в Русалці подають морський ель (міцніший і гірший за звичайний), портер і світлий золотистий лагер з Мінтарну (Mintarn). Вин нема, але є віскі, настільки міцний, що їм можна зчищати фарбу, або смолу з дерева. У більшості тих, хто його п’є, він викликає сльози на очах і, можливо, ще гірші процеси всередині.
Ціни
Кімнати коштують 2 золоті, включаючи місце в стайні. Корм для тварини коштує додатково 3 мідяки. Ванних кімнат немає, вартість кімнат від терміну проживання не змінюється.
Вся їжа та випивка оплачується окремо. Тарілка з рибою, хлібом та соусом коштує 2 мідяки, всі м’ясні страви – по 3 мідяки за порцію. Таріль молюсків коштує 1 золотий, смажені поросята 3 золоті штука. Ель – три мідяки за кухоль, віскі – 1 срібний за склянку.
Відомості для мандрівників
Навколо Русалки крутяться одні й ті ж передбачувані історії про зраду, приховані скарби, таємні ходи та скрині з пастками. Неможливо визначити, що з цього є вигадкою, а що перебільшено. Але безперечно, що крадені предмети тут ховають швидко і надійно, за відповідну плату.
Шолом і Плащ (The Helm and Cloak)
Готель/будинок урочистостей
Цьому розкішному готелю, пансіону і будинку урочистостей віддають перевагу ті, хто має зайві гроші – як жителі Брами Балдура, які насолоджуються тутешніми обідами, так і мандрівники. Тут є поверх, на якому кімнати здаються на довгий термін. Більшість із них зараз зайнята Лицарями Єдинорога, романтичними авантюристами, яких постійні відвідувачі описують як елегантних блазнів.
Шолом – фешенебельне місце, в яке можновладці приходять пообідати і поговорити. У його розкішних альковах укладають безліч важливих угод та союзів. У Шоломі уникають помпезності та несмаку, безпомилково і з гарним смаком вибираючи найкраще з неформального, традиційні меблі, та уважне обслуговування, наприклад теплий халат та шльопанці, які приносять у кімнату, коли ви встаєте вранці.
Місце
Насправді Шолом – дві з’єднані будівлі. Поменше – старий будинок, що виходить на вулицю Віндспелл на перехресті навпроти Герцогського Палацу. Будівля побільше – старий пансіон, що виходить на Високий Дім Чудес. Порваний плащ висить замість вивіски над ганком старого пансіону, а гігантський, хоч і простий шолом, який, як розповідають зацікавленим гостям старші слуги, носив титан, прикрашає двері на вулицю Віндспелл.
Меню
Їжа в Шоломі – це заливне з вугрів, свіжа риба в пікантному лимонному соусі, фаршировані птахи і смажене в сиропі м’ясо. Особливо гарна закуска у вигляді смажених цибулин зі спеціями. Все це приготовано у вині, подається на великій таці та завжди смачне.
Винний льох величезний як за кількістю, так і якістю вина. Тих, хто жадає Саерлунський «мерехтливий вогонь» хочу попередити, що Лицарі Єдинорога, що живуть тут, вечорами замовляють його в свої кімнати цілими бочками. Замовляйте заздалегідь, щоб вам дісталася хоча б склянка.
Тут також подають мед (досить посередній) та молоко з корицею (гаряче або холодне, як ви забажаєте), але немає жодного пива. «У нас тут не таверна, мілорде» – сказав мені один із старших слуг, коли я поцікавився, чому.
Ціни
Мед і молоко коштує по 5 мідяків за склянку, вино 3 золоті за келих, 10 золотих за великий кубок (величезна срібна чаша, яка вміщує цілу пляшку) або 25 золотих за маленьке барило. Лицарі платять 50 золотих за бочку, але якщо хтось інший спробує замовити таку кількість, йому скажуть, що такі замовлення можуть робити тільки ті, хто зняв кімнату на довгий термін. Будь-яка їжа коштує 10 золотих за блюдо. Кімнати – від 17 до 25 золотих за ніч, залежно від розміру та розташування. У вартість входить гаряча ванна, ремонт одягу, допомога в одяганні і м’ятна вода в будь-яких кількостях.
Конюшні оплачуються окремо, по 3 золоті за ніч з тварини – але конюхи тут одні з найкращих у Фаеруні. Вони здатні знайти і вилікувати будь-які рани та хвороби, і уважні до будь-якого бажання тварини. Подумайте про розкішне проживання вашого коня, коли розплачуватиметеся, і гроші з більшою легкістю покинуть ваші руки. Звичайно, ви взагалі тут не опинитесь, якщо у вас немає достатньої кількості блискучого металу.
Відомості для мандрівників
Частина Шолома, відведена під пансіон, колись була будинком жриці Сьюн, і розпис на стелях, що зображує сцени насолод і пристрасті, не одного постояльця змусив здивовано підняти брови. Ті, хто хоче роздивитися намальоване краще, піднімають ліхтарі вище, і їх брови злітають ще вище. Кажуть про елегантно обставлені кімнати в мансарді, до яких ведуть таємні ходи, але персонал відмовляється відповідати на запитання по цій темі.
Щоправда, у деяких випадках персонал може швидко сховати постояльців, і часом після цього постояльці зникають назавжди. Говорять також про скарби в пансіоні Шолома (зрозуміло, це заховане добро відставних піратів).
Три Старих Барильця (Three Old Kegs)
Готель
У цьому затишному готелі з дерева та каменю замість вивіски висять на ланцюгах три старі барильця. Зухвалі та ексцентричні настільки, щоб увійти та залишитися, знайдуть один із найкращих готелів Фаеруна. Все тут зручно, хоч і трохи пошарпано, а персонал дуже доброзичливий. Постояльців заохочують проводити дозвілля на двох нижніх поверхах. Тут почуваєшся як удома, якщо, звичайно, припустити, що ваш будинок – це місце, де ви можете блаженно читати чи спати в старому кріслі чи на дивані, підклавши подушку під ноги.
Місце
У Барильцях два рівні кам’яних підвалів та над ними два поверхи, збудовані з каменю. Верхній підвал відведений для азартних ігор і пов’язаний із першим поверхом як мінімум трьома відкритими сходами. Над кам’яними поверхами є ще два дерев’яні поверхи, і вінчає будівлю шиферний дах. Всі поверхи пов’язує шахта підйомника, досить велика, щоб дві людини впритул помістилися на платформі і могли піднятися або спуститися, потягнувши за мотузку. Підйомник зазвичай використовують слуги, щоб швидко переміщатися вгору і вниз, і іноді постояльці заради пустощів або щоб швидко піти. Принаймні один раз шахту використали для вбивства. Одному з постояльців, його ворог, нагорі накинув петлю на шию і скинув у шахту. Кажуть, що темними ночами в шахті бачили його тіло, що висить, з голим черепом замість обличчя, але такі історії зазвичай розповідають ті, хто трошки перебрав.
Вигляд
Барильця – затишне місце, обставлене старими меблями з дюжини замків та безлічі скромніших будинків. На стінах висять запорошені трофейні голови лосів і глибоководних тварюк, тіснячись серед вицвілих зображень ельфійського полювання та людських лицарів, що борються з драконами або один з одним або люб’язничають з дівицями. Там, де немає картин, на стінах висять полиці, забиті старими щоденниками, книгами про подорожі, збірками балад та легенд та величними і пихатими історіями про героїв.
Завсідники цілими днями сплять і читають, час від часу піднімаючись заради склянки вина, кухля бульйону або гри в кості, карти та кеглі. Бульйон та вино чудові, але, крім холодної води та пряного солодового чорного хліба, іншої їжі ви тут не отримаєте.
Товсті килими зі звіриних шкур, картини, книги та гобелени поглинають звук. Барильця – тихе місце. Сюди приходять, щоб недорого та зручно відпочити, як у тиху гавань після метушні пригод чи бізнесу.
Постояльців просять тримати зброю у своїх кімнатах та не приносити випивку – із собою чи в собі. Часто, прокинувшись уранці, пияки виявляють, що спали на купі сіна за кухонними дверима.
Господар готелю – високий мовчазний чоловік з гривою довгого кучерявого чорного волосся та діагональним шрамом від меча на щоці. Його ім’я Нантрін Беллоуглін, він колишній охоронець тетирського аристократа, який втік зі своєї країни після початку громадянської війни, коли його господаря було вбито. З ним працюють чотири його дочки та наймані помічники: посильний, конюх та три служниці. Ці служниці були мисливицями в Тетирі, і, принаймні, одна з них, Істиль Калантрін – чаклунка, майстерна в заклинаннях левітації та щитів. Неодноразово мені казали, що вона легко викидає можливих злодіїв і галасливих клієнтів, що створюють проблеми, з готелю, іноді через вікно третього поверху.
Меню
Як я казав, у барильцях подають тільки найпростішу їжу. Більшість постояльців харчуються в інших місцях.
Ціни
Перебування в барильцях коштує 5 срібних за ніч, включаючи стайню. У кімнаті може жити до чотирьох постояльців, але знижок за кількість мешканців немає. У ціну входить тарілка з хлібом, та холодна вода у будь-якій бажаній кількості. Додаткова їжа та пиття коштує мідну монету за тарілку, а будь-яке вино – 6 мідяків за склянку. Крім того, додатково оплачується гаряча ванна (3 мідяки з персони). Холодна ванна та пральня включені у вартість кімнати.
Відомості для мандрівників
Кажуть, що у Барильцях є таємний хід, що веде до складу у доках, та каналізаційний стік, через який можна вибратися на поверхню біля воріт Чорного Дракона. Десь на цьому шляху є яма з вапном, де можна не привертаючи уваги сховати тіло (100 золотих за труп) за згодою з якоюсь особою, з якою можна зв’язатися через Нантріна. Авантюристам та любителям чужих таємниць краще не переходити дорогу Нантріну, інакше вони можуть виявити, що «знайшли яму, поки спали».
Бій як спорт та Бій як війна – ключова відмінність в стилі гри в D&D…і як їх поєднати в 5ed.
На іншому форумі я бігав по колу з фанатами інших видань про різні стилі гри в D&D і про те, як різні видання їх підтримують, але я думаю, що нарешті знайшов ключову відмінність, яка проливає величезне світло на багато розбіжностей щодо розробки 5ed.
Самі того не усвідомлюючи, люди ведуть ті самі дебати, які постійно спалахують у блогах MMORPG про PvP: чи повинен бій нагадувати спорт (як у World of Tanks PvP або бій на арені в будь-якій грі), чи він повинен нагадувати війну (як у Eve PvP або бій у відкритому світі в будь-якій грі).
Люди, які хочуть, щоб бої були спортом, хочуть веселих боїв між двома (принаймні приблизно) рівними за силою сторонами. Вони ненавидять “ганкінг”, в якому одна сторона має таку величезну перевагу (через перевагу в чисельності, рівні, стратегічну несподіванку тощо), що сама битва стає доконаним фактом. Вони цінують тактику ведення бою, яку можна використати для подолання ворога, та чесні правила, яких дотримуються обидві сторони, замість того, щоб шукати лазівки в правилах. Місцевість і конкретна ситуація повинні надавати бою гостроти, але ніколи не перетворювати його на стрілянину по індичках. Вони схильні надавати перевагу бою на арені, в якому відбувається заздалегідь визначена боротьба з (приблизно) рівними сторонами, і в якому жодні важливіші стратегічні питання не впливають на бій і не виводять його з рівноваги.
Інша сторона дебатів – це прихильники бою як війни. Їм подобаються бої в стилі Єви, в яких ви знаєте, хто переможе, ще до того, як бій почнеться, і найбільше задоволення вони отримують від використання стратегії та логістики, щоб забезпечити значний дисбаланс на ігровому полі на вашу користь. Найбільшим досягненням для цих гравців є не перемога в чесному бою, а те, щоб бій ніколи не відбувся (класичним прикладом може бути впровадження шпигуна або зрадника в адміністрацію противника і руйнування його інфраструктури, щоб він не зміг виставити флот), або ж повна поразка в цій битві. Прихильники “Бій як спорт” пристрасно ненавидять подібні речі, оскільки реальні бої часто є односторонніми бійнями або протистояннями, які тривають годинами.
Я думаю, що ці ж самі відмінності існують і в D&D. Дозвольте мені навести приклад конкретної ситуації, щоб проілюструвати ці відмінності: персонажі гравців хочуть вбити кількох гігантських бджіл і забрати їхній мед, тому що чарівний бджолиний мед коштує багато грошей. Різні групи підходять до цієї проблеми по-різному.
Бій як спорт: персонажі гравців наближаються до бджіл і вступають з ними в бій, використовуючи місцевість на свою користь, розумно застосовуючи свої здібності і добре працюючи в команді. Боєць вибирає правильну позицію, щоб мати можливість врізатися в бджіл, залишаючись поза радіусом дії заклинання чаклуна, клірик утримує чаклуна від бджолиної отрути, а негідник підкрадається і вбиває бджолину королеву. Ця хороша тактика призводить до того, що персонажі гравців перемагають бджіл і отримують мед. Майстер вітає їх з добре проведеним боєм.
Бій як війна: гравці наближаються до бджіл, але там БДЖОЛИ СЮДИ! ВЕЛИЧЕЗНІ БДЖОЛИ! З неприємною отрутою, що рятує! персонажі гравців рятуються втечею, оскільки у них немає шансів проти бджіл у чесному бою. Але бджоли занадто швидкі! Тому Чарівник партії використовує магію, щоб підпалити частину лісу, щоб забезпечити достатню кількість диму (бджоли ненавидять дим, чи не так?), щоб прикрити їх втечу. Потім гравці перегруповуються і клянуться криваво помститися клятим бджолам. Вони думають просто спалити все, як зазвичай, але вирішують, що це може знищити цінність меду. Тому вони розробляють план: основна частина партії сховається на деревах на краю бджолиної території і розкладе купи просоченого олією хмизу, щоб підпалити, якщо бджоли полетять за ними, і кілька відер з багнюкою. Тим часом монах-вечірник одягне кілька шарів одягу, піде до лігва пугача і кидатиме в нього камінням, доки той не поженеться за ним. Потім він побіжить, а пугач поженеться за ним, назад до місця, де на нього чекає партія, де на нього висиплють свіжий бруд (густий бруд на товстому одязі відлякує бджіл, чи не так?), а клірик накладе на нього закляття проти отрути. Як тільки пугач накинеться на бджіл (ведмеді ж люблять мед, так?), монах щодуху побіжить геть з цього місця. Будемо сподіватися, що ведмідь і бджоли вб’ють один одного або ведмідь втече і забере бджіл з гнізда, залишивши персонажам гравців можливість легко зачистити бджіл, що залишилися, забрати мед і забратися звідти до дідька. Вони заявляють, що нічого не може піти не так, як планувалося, а DM зловісно посміхається.
Нікому це не здається знайомим?
Деякі гравці в D&D люблять тактичні елементи гри і добре проведені рівномірні бої, в той час як інші гравці віддають перевагу логістичним і стратегічним елементам і закінчують гру рівномірними боями, якщо щось пішло жахливо не так. Ці два типи стилів гри також наслідують різні види фентезійної літератури: “Битва як спорт” тяжіє до героїчного фентезі, тоді як “Битва як війна” надає перевагу D&D, щоб відчувати себе як у розділі “Чорного загону”. Це стало зрозуміло з коментаря одного з прихильників “Бій як спорт” про те, наскільки смішно і комічно було б для персонажів гравців проносити всілякі речі в мішку, щоб вони могли використовувати дешеві тактики на кшталт “Підкрастися з балістою!”. Однак, підступна атака з балістою – це саме те, що відбувається у сорок восьмому розділі “Тіні затримуються” (друга книга Чорного загону), і сторона “Битва як війна” вважає, що це саме те, про що має бути D&D.
Хоча в будь-яку форму D&D можна грати з будь-яким виданням, з деякими виданнями вона працює краще, ніж з іншими. Багато людей грали в TSR-видання з більшою мірою мислення “Бій як спорт”, і багато пізніших TSR-продуктів, здається, складаються з спроб затягнути бідолашного Кроакера в героїчне фентезі, але TSR-D&D здебільшого відстійно грає в “Бій як спорт”. Нелегко визначити, що буде гарним і веселим боєм для певної партії, і той самий бій може закінчитися як легка прогулянка або як ТПК, ближній бій повторюється, є вбивства з одного удару тощо. Крім того, багато елементів дизайну TSR-D&D, які зводять з розуму людей, що грають в “Бій як спорт”, насправді пов’язані з мисленням “Бій як війна”. Такі речі, як відстеження раціонів, використання смолоскипів, пересування за блукаючими монстрами і т.д. є важливими для цього типу гри, оскільки вони роблять час дефіцитним ресурсом, який є життєво важливим для стратегічного та логістичного геймплею, оскільки якщо у гравців є весь час у світі, то багато стратегічних та логістичних обмежень знімаються, а без цих обмежень у вас виникають всілякі проблеми (особливо це стосується 15-хвилинного пригодницького дня). Як каже Гігакс, великими літерами: “ВИ НЕ МОЖЕТЕ ПРОВЕСТИ ЦІКАВУ КАМПАНІЮ, ЯКЩО НЕ СУВОРО ДОГЛЯДАЄТЕ ЗА ЧАСОМ ” (DMG, стор. 37), що звучить як божевільна місячна логіка для людей, яким подобається геймплей “Бій як спорт”, але є центральним фактором для того, щоб геймплей “Бій як війна” спрацював.
З 3ed гра трохи змістилася в бік “Бій як спорт”, а потім ще більше змістилася з 4ed (хоча ви все ще можете грати в 4ed як у “Бій як війна” з інтенсивним використанням таких речей, як ритуали, але основна спрямованість гри – в бік “Бій як спорт”). У 4ed легко визначити, що є хорошим чесним боєм для даної партії, і бій рідко йде в напрямку, якого ДМ абсолютно не очікував, і є тони веселого бойового розмаїття. Однак, зосередженість 4ed на балансуванні бою на рівні сутички, а не на рівні пригоди (або просто на відсутності балансу взагалі, а на пісочниці) прямо суперечить геймплею “Бій як війна”. Для того, щоб бойова сутичка була добре збалансованою, ніщо, що відбувається за межами цієї сутички, не може мати надто великого значення. Це означає, що для того, щоб отримати належний баланс сутички, вплив стратегічного та логістичного геймплею повинен бути приглушений, оскільки якщо те, що відбувається за межами бою, має величезне значення для складності сутички, то немає способу гарантувати веселі збалансовані бої. Звідси Сила сутички, звідси Сплески зцілення (звісно, починати бій з половиною ваших Сплесків зцілення – відстій, але не настільки, як починати його з половиною ваших хітів), звідси відсутність класів, які розроблені для тактичного бою, звідси відсутність здібностей, які не приносять користі в одних боях, але є кнопками “Я виграв” в інших, звідси велика нелюбов Спорту та Війни до тих небагатьох елементів дизайну 4еда, які не дуже добре вписуються у збалансованість бою на рівні сутички (зокрема, Щоденні Сили). Звичайно, 4ed не робить цього на 100%, але вона набагато ближча до цього, ніж будь-яка інша редакція. Однак, вся ця лінія мислення суперечить мисленню “Бій як війна”, вся суть ігрового процесу “Бій як війна” полягає в тому, щоб зробити ігрове поле максимально незбалансованим на користь сторони, тому механіки, які побудовані на балансуванні бою на рівні зустрічей, просто заважають. Крім того, 4ед прибирає багато предметів з арсеналу гравця в “Бій як війна”, і за допомогою 4ед-здібностей набагато важче завалити опонента, ніж заклинаннями 1ед, оскільки вони спеціально написані так, щоб бути стійкими до використання для заклинань:) і відсутність конкретної інформації про те, як саме працюють 4ед-ові сили в реальних умовах, ускладнюють гравцям “Бій як війна” використання їх для обману опонентів замість того, щоб перемогти їх у чесному спортивному поєдинку, оскільки важко зрозуміти, як саме використовувати 4едові сили для нецільових цілей.
Але, мабуть, найголовніше, що бій 4ed займає занадто багато часу для гравців у “Бій як війна”. Якщо ви збираєтеся витрачати час на підступні щурячі справи Чорного загону перед початком бою, то затягування бою лише відбирає час від найцікавіших моментів гри. Крім того, якщо бій триває довго, ви просто не можете мати геймплей, заснований на виснаженні, оскільки у вас просто не буде часу провести 5 боїв за п’ять годин з достатньою кількістю часу для інших речей, окрім бою, і перерви на піцу. 4ed процвітає на великих яскравих битвах, а це погано поєднується з геймплеєм “Бій як війна”, оскільки найкращий вид бою для таких гравців – це коли ворог вмирає як бовдур у першому раунді (з хорошою домішкою персонажів гравців, які бігають і кричать від жаху в першому раунді).
Гаразд, тепер як ми можемо поєднати ці два різні стилі гри в 5ed. Першим важливим кроком є те, що тактичні правила є додатковим модулем для гравців, які грають в “Битву як спорт”, це дозволить людям, які люблять цей стиль, отримати задоволення від гри, в той час як гравці, які грають в “Битву як війну”, можуть використовувати простіші бойові правила для швидкого завершення бою. Але я думаю, що люди, які грають у “Бій як війна”, могли б також використовувати додатковий модуль на стороні DM з ідеями, що підкреслюють стратегічне та логістичне мислення (в основному, модуль “Фентезійний В’єтнам”). Те, як написані монстри, також має велике значення. У пригодницькій грі “Збирання меду з бджіл” специфіка екології та біології монстрів не так вже й важлива з точки зору спортивної складової, але подивіться, наскільки вона важлива з точки зору військової складової (чи відлякує дим гігантських бджіл? яку територію патрулюватиме один вулик гігантських бджіл? в який час доби ведмедиця сидить вдома у своїй печері? чи люблять ведмеді мед? чи допоможе товстий одяг і бруд проти бджіл? чи буде ведмедиця битися з бджолами або втече? як далеко бджоли переслідуватимуть ведмедицю, якщо вона побіжить). Звичайно, DM повинен буде відповісти на багато з цих питань, але записи про монстрів можуть дуже допомогти. Нарешті, заклинання, які подобаються кожній стороні, відрізняються: улюблені заклинання сторони “Бій як спорт” нудні для сторони “Бій як війна”, а улюблені заклинання сторони “Бій як війна” занадто химерні, ситуативні та незбалансовані для сторони “Бій як спорт”. Сподіваємося, що буде знайдено спосіб примирити обидві сторони.
tldr:
Бій як спорт: цінувати окремі ролі квотербека, лайнбека та вайд-ресивера, а також те, які прийоми можна використовувати для перемоги в конкурентній грі.
Битва як війна: коли ви надто зайняті закиданням своєї кінцевої зони калтропами, обливанням півзахисту лампадним маслом, шантажем судді, підмішуванням отрути у воду іншої команди та підкупом ключових гравців іншої команди, щоб вони відмовилися від гри, щоб перейматися всіма цими клятими закарлючками на дошці.
Оригінал: https://www.enworld.org/threads/very-long-combat-as-sport-vs-combat-as-war-a-key-difference-in-d-d-play-styles.317715/
Вікі українською про Baldur’s Gate 3 (та D&D в цілому)
На https://wiki.dnd.in.ua йде робота над україномовною вікі по Baldur’s Gate 3. (та D&D в цілому).
Будемо вдячні за допомогу у наповненні та перекладі статей!