Перекладач: ДН
Ведучий не зобов’язаний бути безпомилковим. Уявлення, ніби для ведення гри потрібна якась виняткова обдарованість, шкідливе: через нього світ, на жаль, недоотримав багато чудових ведучих, а гравці — щасливих ігрових столів.
Та певне знання правил усе ж належить до обов’язків ведучого. Як його здобути, значною мірою залежить від особистих звичок. Мій звичайний порядок такий:
- Прочитати книжку правил від початку до кінця. Якщо ви жодного разу не бачили правило, навряд чи правильно його застосуєте.
- Підготувати докладну шпаргалку із системи. Саме впорядкування правил допомагає зрозуміти, як вони працюють і пов’язані між собою, та помітити дрібні механіки, які інакше пройшли б повз увагу. За столом шпаргалка стає безцінною опорою для пам’яті. Як побачимо, здатність швидко й точно знайти правило майже не поступається знанню його напам’ять. Я також писав про ієрархію довідкових відомостей як шлях поступового опанування системи.
- Провести пробну одноразову гру, якщо це потрібно або просто здається цікавим. Ведучий і гравці познайомляться із системою та розберуть незрозумілі місця до початку тривалої кампанії. Гравцям таке знайомство часто допомагає створювати цікавіших персонажів: знання гри дає контекст для механічних рішень.
Навіщо це потрібно?
Дехто дивується, чому так важливо знати правила. Я навіть зустрічав ведучих, які з незбагненних причин пишаються тим, що майже їх не знають. Можливо, це пов’язано з поглядом, за яким правила рольової гри — лише приємна умовність, навколо якої гравці імпровізують, а ведучий застосовує її, тільки коли треба правити залізною рукою.
По-перше, подача й темп. Мало що швидше гасить захоплення чи напругу, ніж «Зачекайте, зараз з’ясую, як це працює». «Мистецтво темпу» переважно розглядає темп у великому масштабі, але дрібний масштаб не менш важливий: плавний перебіг подій, підтримання й посилення настрою, увага гравців. Правила повинні застосовуватися швидко, зрозуміло й точно. Це зменшує паузи, а вдалі правила за вмілого застосування ще й посилюють гру.
По-друге, якість рішень ведучого. Для них потрібні і знання правил, і впевненість у роботі з ними. Кожен добрий майстер чи митець добре знає свої інструменти. Вправний ведучий поєднує й переосмислює правила так, щоб допомогти собі та гравцям досягти чудових, несподіваних результатів. Але спочатку треба зрозуміти інструмент, а вже потім гратися з ним.
По-третє, послідовність. Багато в чому це окремий випадок мінливої реальності. Якщо ведучий не знає правил, він застосовує їх непослідовно й непередбачувано. Світ починає поводитися дивно, а гравці дратуються. Вони бачать замок і очікують, що навичка Злочину дозволить його зламати, як минулого разу. Але цього разу ведучий вирішує або згадує, що потрібна перевірка Проникнення. Виявляється, для завдання послали не того персонажа.
Нарешті, незнання чи неправильне застосування правил заздалегідь перекриває певні стилі гри. Для різних гравців вони важливі різною мірою, але їхня втрата збіднює досвід.
Часом такі стилі зневажливо називають «порпанням у механічних дрібничках». Це спрощення. Так, дехто грає, зокрема, заради задоволення від подолання суто механічного виклику. Та механіка пронизує всі аспекти рольової гри. Наприклад, приємно створити персонажа, який дуже добре вміє щось робити, й успішно виконувати цю роботу. Якщо правила раптом змінилися й набуте вміння більше не працює, гравцеві дуже прикро.
У цьому сенсі № 4 — «Хакерству зась» — окремий випадок загальнішої помилки.
Помилка № 5.1: ігнорування правил
Звідси випливає ще одна важлива думка: ведучому не варто регулярно ігнорувати правила.
Перш ніж хтось обуриться, уточню, про що не йдеться:
- Домашні правила. Якщо ви свідомо й відкрито змінюєте правило, щоб поліпшити гру, це не ігнорування.
- Змінені блоки характеристик. Дати орку меч +1 або збільшити Силу троля — теж не ігнорування й не «шахрайство», як чомусь вважають деякі люди.
Коли ведучий просто ігнорує правила, він потрапляє майже в усі ті самі пастки, що й за їх незнання. Послідовність руйнується, якість рішень падає, а гравці, які спираються на сталість правил для розуміння світу й персонажів, розчаровуються.
Якщо вам постійно хочеться ігнорувати певний набір правил, імовірно, він не працює — принаймні для тієї гри, яку ви хочете провести. Шукайте спосіб виправити або повністю замінити його, а не просто оминати. Звичний приклад — правила захоплення в боротьбі, сумнозвісно незручні в багатьох системах і майже всіх редакціях D&D. Розв’язок — домашні правила, завдяки яким боротьба стане цікавою, а не виснажливою.
Особливо шкідлива звичка деяких ведучих — «Мені набрид бій, пропустімо його». Це може стосуватися й інших частин гри, але бій трапляється найчастіше. Зазвичай проводять один-три раунди, а потім кажуть: «Та ну його. Просто підсумуємо, що сталося, і підемо далі».
Намір зрозумілий: ведучий відчуває, що стало нудно, і хоче це виправити. Та виникає кілька системних проблем:
- Карають персонажів, створених для того, щоб сяяти в бою.
- Гравці зі стратегічним мисленням і творчими ідеями часто витрачають перші раунди на підготовку вигідної ситуації, щоб потім отримати значущий результат. Перериваючи бій саме після підготовки, ведучий щоразу позбавляє їх очікуваної розв’язки.
- Гравці не знають, коли й чи буде наступний бій раптово згорнуто, тому вагаються витрачати обмежені ресурси. Дуже прикро використати одноразове зілля чи щоденну здібність, яка втратить сенс, коли ведучому стане «нудно».
Усе ще гірше, якщо «нудно» означає «персонажі перемагають», а перевага лиходіїв захоплює ведучого.
Але ж нульове правило!
«Ведучий має священне право змінювати або ігнорувати правила, коли заманеться!»
Так, припустімо, що він має таку владу. Але користуватися нею слід обдумано, свідомо й насамперед помірковано. Ось три міркування.
По-перше, гра за правилами Келвінболу — смішний жарт, але все-таки жарт. Ігри мають правила не випадково; рольові ігри теж. Система має значення.
По-друге, за моїм досвідом, причини, з яких ведучі одноосібно ігнорують правила, зазвичай кепські. Майже всі вони дуже схожі на бажання нав’язати гравцям заздалегідь визначений шлях.
По-третє, припустімо, ведучий справді знайшов виняткову ситуацію, де для загального задоволення треба потай ігнорувати правило, а не змінити його назавжди й не пояснити гравцям, чому нинішнє рішення відрізняється від звичайного. Тоді запитання: чому тільки ведучий нібито здатен визначити, що застосування правила зашкодить грі?
Якщо вас однаково влаштовує, коли інші гравці самовільно підтасовують кидки, приписують собі вищий рівень навички або користуються здібністю, якої немає в листі персонажа, — ваша справа. Але за столом і в подібних суперечках я переважно бачу людей, переконаних у власній непомильності, які водночас не довіряють судженням решти групи.
Як діяти за столом
Ніхто не ідеальний і не тримає в голові енциклопедію правил — хіба після багатьох років чи десятиліть практики із системою. Помилки траплятимуться, правила забуватимуть або пропускатимуть. Це нормально. Ведучому варто прийняти власну недосконалість, щоб справлятися з наслідками.
Що робити, коли ви забули правило під час гри?
Я вже згадував шпаргалки. Також допомагають постійні закладки в розділах книжки, до яких часто звертаєтеся.
Користуйтеся знаннями гравців. Не бійтеся запитати: «Хтось пам’ятає, скільки ушкоджень завдає вогняна куля?» Забагато ведучих бояться примари «адвоката правил» і через це не використовують спільні знання групи. До того ж деякі знавці правил поводяться краще, коли можуть допомогти саме так. Не всі, але деякі.
Ще один дієвий прийом, особливо в бою: попросіть когось іншого знайти правило, а самі перейдіть до наступної дії. Коли відповідь буде готова, поверніться до попередньої. Така паралельна робота дозволяє грі рухатися, поки шукають правило.
Якщо ніяк не вдається знайти особливо рідкісне правило, ухваліть тимчасове рішення й занотуйте, що слід перевірити справжнє правило на перерві або після сесії. Заради темпу допустимо поступитися повною точністю. На мій погляд, краще відкрито сказати гравцям, що ви робите. Можна також витлумачити сумнів на користь персонажів — за замовчуванням казати «так».
Помилки неминучі, а поточних знань іноді бракуватиме для виклику. Але відкритість, ясність і доброзичливість допоможуть із ним упоратися. І тут слушне кліше: кожна помилка — нагода навчитися й стати кращим ведучим, якщо нею скористатися.