Продовжуємо викладати матеріали по місту Брама Балдура.
Зауваження та пропозиції залишайте або в коментарях, або в телеграм каналі D&D ВСІМ.
Розташоване у вигині річки Чіонтар і оповите туманом, місто Брама Балдура щільно прилягає до гранітних круч, за якими тече річка. Вигодуване торгівлею, місто перетворилося з піратського порту на фортецю фермерів, а потім на метушливий міський центр, яким воно є і донині.
Десятки тисяч людей провели все життя в довгих тінях його стін і поколіннями зношували вузенькі міські вулички до гладких бруківки. Стіни міста просякнуті кров’ю героїв і жахливих лиходіїв. Поряд і на чолі всього цього стоять дворяни й простолюдини, багатії й бідняки, які байдикували й насолоджувалися, правили й спливали кров’ю, розігруючи історії свого життя, перетворюючи Браму Балдура на історичну область і місце, де живуть легенди.
Своє життя Брама Балдура почала як таємна гавань, у якій торговці зустрічалися з піратами та “майстрами примарних вогнів”. Останні – це ті, хто заманював ліхтарями і хибними маяками кораблі, що загубилися в тумані, вздовж Узбережжя Меча, до тих ділянок узбережжя, де на ці кораблі нападали і грабували. Після вдалої операції подібного роду, віроломні грабіжники вирушали туди, де в майбутньому розкинуться вулиці Брами Балдура, на закруті річки Чіонтар, що утворювала комфортну гавань і відносно легкий доступ до Торгового тракту. Тут “майстри примарних вогнів” розпродавали награбоване торговцям, навіть не побоюючись потенційної зустрічі зі справжніми власниками цих товарів.
Згодом заповзятливі торговці і скотарі вирішили, що чудова (нехай і незаконна) торгівля була істотнішим чинником, ніж мізерний ґрунт прирічкових круч, і пустили тут своє коріння. Через постійні тумани, що обволікають навколишні землі під час зміни циклів дня й ночі, а також, безумовно, завдяки специфічній репутації місцевих мешканців, це поселення почали називати Сіра Гавань – назва, яку балдуріанці й донині використовують для затоки, що утворюється гирлом Чіонтар.
Своє нинішнє ім’я місто отримало через століття, коли відомий мандрівник Балдуран повернувся зі своєї мандрівки до берегів архіпелагу Еверміт, обителі ельфів, де він шукав легендарний острів Анхором. По поверненню Балдуран повідав місцевим жителям вражаючі історії про свої шалені пригоди, а також вклав у розбудову містечка значну частину свого новопридбаного багатства – власне, саме на ці гроші було зведено стіни навколо його рідного міста. Через якийсь час Балдуран знову вирушив до Анхорома – це останнє, що чули жителі Брами Балдура про свого земляка.
Стіна, побудована на гроші Балдурана, містила в собі масивні брами й оточувала будинки та маєтки на вершині пагорба, але залишала кам’янистий схил, що спускається до річки та гавані, без свого захисту. Таке планування давало змогу місцевим жителям стягувати данину за товари, які проносили з порту наверх пагорба, де розташовувалася ринкова площа. Колеги Балдурана, капітани морехідних суден, чиїм домом була ця гавань, гнівно заперечували проти такого стану справ, наполягаючи на тому, що ворота, через які до міста потрапляли торговці-південці та всі мандрівники, які прибули сюди по воді, були “Брамою Балдура”, і відмовлялися платити. Одного разу спалахнуло повстання, і була кровопролитна битва, і гегемонія розбагатілих торговців і скотарів була скинута зі свого трону, а капітани захопили кермо влади містом.
Четверо найстаріших капітанів, чиї дні в морі були полічені, віддали свої кораблі молодим мореплавцям, які, своєю чергою, підтримали старих у їхньому прагненні стати чотирма правителями міста. Четвірка жартома назвала себе “герцогами”, аргументуючи це тим, що, мовляв, “титули допоможуть у проведенні політичних переговорів”. Після того, як був заснований Амн, торгівля в м’якому кліматі Брами Балдура пережила бум, і місто за лічені роки розрослося до небувалих розмірів. Воно поглинуло Сіру Гавань і простягнулося вздовж круч. Долі Верхнього і Нижнього міст були настільки переплетені між собою, що герцоги вирішили, що Нижнє місто не можна наражати на небезпеку нападу розбійників і піратів. Після ухвалення такого рішення було побудовано два нових сегменти міських мурів, які на півночі торкалися Старої стіни (її, своєю чергою, оновили й укріпили), а на півдні – річкової гладі, огородивши Нижнє місто зі сходу й заходу.
На сьогоднішній день Брама Балдура все ще бореться за незалежність і свободу, але вже на новому рівні. Люди і бізнес, відгороджені від вигод життя всередині міських мурів, нагромаджують свої поселення і приміщення навколо цих мурів, або ж примикають до доріг, що ведуть до міста. Те, що колись було двома спільнотами, нині являє собою цілих три: привілейоване Верхнє місто, старанно працьовите Нижнє місто і повне беззаконня Зовнішнє місто.
ГЕРБ МІСТА
Корабель на гербі Брами Балдура являє собою символ як важливої ролі самого міста як сполучної ланки між річковою і морською торгівлею, так і відсилки до імені Балдурана, мандрівника і дослідника, який направив свій корабель далеко на
захід, у незвідані краї, і повернувся додому, привізши із собою незліченні скарби.
Спокійне море символізує намір Брами стати центром мирної влади, а чисте синє небо – вказує на оптимізм щодо поглядів на майбутнє. Часті мрячні дощі й туман, що огортає вранці та вечорами місто, зробили міський герб об’єктом частих глузувань самих містян, а також спричинили появу популярних висловлювань, як-от “Коли герб матиме сенс”, що значить “ніколи” або “вкрай малоймовірно”, або ж “Як погода? – як на гербі”, що означає “сонячно, безвітряно”. Такі вирази, як “А море все-таки хвилюється” або “Корабель щось погойдує” найчастіше вказують на присутність небезпеки або неприємності на шляху.