Вести часті ігри на запит, це багато роботи, але тому що компанія проходить в одному фіксованому регіоні, я завжди міг по максимуму використовувати підготовлений матеріал повторно.

Гравці, що діляться інформацією, були критичною частиною задуму Західних Кордонів. Тому що у нас був великий пул учасників і середній гравець чіпляв приблизно третину ігор- або якщо дивитися з іншої сторони кожен гравець пропуску 2\3 ігор. Додайте до цього що кожен гравець був у партії випадкової комбінації (навіть не грав з одними і тими ж людьми) і це все дуже швидко призводило до того, що кожен гравець бачив якийсь свій унікальний шматочок гри. У всіх був свій власний відмінний від інших ігровий досвід, що звучить цікаво з філософської точки зору, але погана новина в тому що я, і напевно ви хочете, щоб усі відчували себе так ніби це гра для всіх. Тому поширення інформації та знань було необхідно щоб тримати всіх у єдиній команді та у єдиній грі. У нас було два основні шляхи розповсюдження інформації: ігрові звіти та загальна карта.

Вестмарш кампейни для мене, захоплива нитка яка протягнулася через всю кар’єру гравця і майстра. Можливо, найзахопливіша, і найвпливовіша на мій стиль ведення. Зараз я зрозумів що в класичних статей, які дали поштовх жанру, немає перекладу. Тож вирішив виправити. Це перша стаття з циклу від Бена Роббінса.