Як працювати з найманцями

Один з аспектів ігор «старої школи», який дуже мені подобається – це відносини з найманцями. Вони дуже цікаві, бо водночас є діловими (хто яку долю скарбів отримає), особистими (ці люди повинні прикривати спини ваших героїв та розраховують на взаємність), напруженими (а якщо зрадить?) тощо. Та сама «соціалка», якої в OSR «немає», до речі.

Але є невеличка проблема. Деяким ведучім складно реалізувати цей потенціал у повному обсязі. Бо неможливо кожного моменту пам’ятати про кількох найманців і відігрувати їх реакції, поведінку тощо, водночас займаючись безпосередньо грою. Наприклад, моїх здатностей на це не вистачає. І найманці перетворюються на таких собі безвольних манекенів, позбавлених особистості, що завжди виконують накази та покірно вмирають, загороджуючи собою героїв гравців.

Відповідь на цю проблему проста: вам не потрібно пам’ятати про найманців УВЕСЬ ЧАС. Достатньо лише згадувати про них час від часу.

Ну, тобто, буквально: от коли ви пригадали про найманців, нехай тоді вони й подадуть голос. Гравці влаштували «білу нараду» (чи як це українською?), вам немає, чого робити – нехай найманець викаже свою точку зору. Гравці наказують найманцю зробити щось небезпечне, і ви згадуєте, що найманці – теж люди – нехай зробить перевірку відданості і залежно від її результату погодиться або не погодиться цей наказ виконувати.

Повернення до цивілізації – це завжди зручна нагода також згадати про найманців. Нехай візьмуть участь у розподілі здобичі. Найманець-чаклун може відмовитись від своєї долі золота і замість цього вимагатиме собі здобутий в підземеллі чарівний згорток.

Навіть якщо не відбувається нічого важливого, але ви згадали про ваших найманців – нехай вставлять зауваження чи ще щось. Що спаде на думку.

І дуже потужний прийом – подати голос, коли гравці розмовляють так, нібито найманців немає поруч, наприклад, плануючи використати їх як «гарматне м’ясо».

Внаслідок такого підходу відбувається дуже важлива річ – найманці перестають сприйматися як оті самі безвольні манекени. Самі гравці починають зважати на їхню думку і ставитись до них, як до повноцінних NPC з власною особистістю. А це, у свою чергу, робить працю з найманцями легшою для ведучого, бо тоді ставлення гравців постійно нагадує про найманців і йому.

Особисто я, користуючись цим підходом, навіть не вигадую найманцям особистість та характер спеціально і не використовую для цього ніяких генераторів. Бо тоді мені потрібно витрачати свою «оперативну пам’ять», свої ресурси, на те, щоб оцей вигаданий характер підтримувати – а для цього необхідно пам’ятати, що саме там за характер, і усе таке, і так далі. Це теж досить складна задача. Натомість мені набагато легше просто дозволити характеру найманців з’явитися природним шляхом, в результаті перевірок на відданість та в ході тих реакцій та вчинків, які я надам їм «у моменті», коли пригадаю.

Це перепост запису Підземельний синдром: Як працювати з найманцями (osr-syndrome.blogspot.com)

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *